Посестри. Часопис №122 / «тіні дерев видовжуються і беруться за руки...»

тіні дерев видовжуються і беруться за руки

все ближче туляться одна до одної

пригортаються вмощуються зручніше

направду коли западе ніч

буде не так страшно лежати в холодній росі

відчуваючи нервове дихання друга

такого ж блідого такого ж тремтливого

 

а що їм іще залишається

що залишається в цьому світі

крім одного-єдиного:

лежати тут як на долоні

і відчувати кожну комаху

кожного жука кожну запізнілу мурашку

яка проповзає крізь них

власної тіні

не

відкидаючи