Посестри. Часопис №175 / «І знову лишаєтесь із самотою самі...»

І знову лишаєтесь із самотою самі

І втомлено одна одній втуплюєтесь у вічі

Минають роки відчуваються ніби дні

І кожен за сотню калічить

 

Кожен мов сотня інших залишає розлогий шрам

Як закохані підлітки що втекли від усіх і раді

ножем на шкірі дерев столітніх видряпують

Гостровухі серденька і у них імена

 

І спробуй забудь, і спробуй забий, затуркай

У сірий мішок душі, нарости епідерміс-кору

Листя падає – лісом іде потривожений гуркіт

Я вже спробував стільки болю

Що ніколи тепер не помру