Посестри. Часопис №83 / Найстрашніший Геловін. Уривок із книжки «Одна Яся із міста Києва, або Ненавиджу понеділки!»

Цього року Геловін припав на понеділок. Яся прокинулася зранку з думкою, що все ж не всі понеділки однаково погані.

До Геловіну Ярослава готувалася ретельно.

Вампірські зуби – є.

Футболка з кажанами – є.

Чорні колготи – є.

Чорна спідниця – є.

Вирізаний гарбуз – є.

Печиво «Пальці відьми» – є. Щоправда, червоне варення зіпсувалося. Але й без нього печиво вийшло досить огидне.

– Мамо! – заволала Яся так гучно, ніби сталося щось дуже страшне. – Де мої зубчики часнику?

– Поклала тобі в кишеню, – спокійно відказала мама.

– Добре, – втішилася дівчинка. – Не хотілося б мені зустріти вампіра й бути без часнику.

Сьогодні вони йдуть на геловінську вечірку до Мії. Мія пообіцяла екскурсію в печеру. Якщо пощастить, дорогою вони зустрінуть одного-двох привидів. Хоча Яся сподівалася побачити вампіра.

– Я в дитинстві теж вирізала такі гарбузи, – сказала мама.

– Ти вже розказувала про це тисячу разів! – відповіла Яся.

Але мама все одно розказала, як вони з братом вечорами носили попід вікнами гарбузи з вирізаними мордами. У гарбузах горіли свічки, а у вікнах було темно. Бо коли мама була мала, в них часто відключали світло.

Яся зітхнула. Тато тепер теж сидить без світла.

Ярославин друг Яків також без світла. Його мама надіслала їхнє свіже фото. Яша нарядився скелетом. Ой! Чого це в нього перемотана рука?

– Яша їхав на велосипеді і врізався у стовп, – пояснила мама Яші.

– Болить? – запитала Ярослава.

Яся пригадала, як і собі зламала руку. Це був розкішний майданчик із неймовірно високою гіркою. Яся була дуже обережна. Але того разу мама гукнула її, і вона ступила мимо мотузяної драбини. І впала. Їй так боліло, що навіть плакати не було сил. Мама взяла її на руки й отак понесла до травмпункту. Це місце, де спеціальні лікарі допомагають, коли хтось травмується.

– Нормально, – відказав Яша. – Так я трошки схожий на мумію. Скелет-мумія!

– Пощастило! — зітхнула Яся. – Коли я зламала руку, то не схожа була на мумію. Іще мама мені вдягала наверх величезну кофту! Бо звичайні кофти не налазили на гіпс.

Яся ретельно розмалювала лице чорним і білим. Зиркнула на себе у дзеркало – досить моторошно! Додала блискіток – ідеально!

Яся з мамою вийшли з трамваю, де на них чекала Мія. Вона несла каганець. Виглядала вона жахливо! Мія вдягла довгу чорну кофту з капюшоном і пофарбувала волосся на синьо. Навіть нігті й зуби їй вдалося зробити чорними, бррр! Яся була в захваті.

До печери слід було пройти через безлюдне темне поле, що чвакало калюжами. Яся, не вагаючись, ступила в болото й послідувала за Мією. Мама знімала все на відео.

Вхід у печеру був темний і тихий.

Яся про всяк випадок узяла маму за руку. Мама охнула.

Вузький прохід був заставлений свічками.

– Красиво! — сказала мама.

Хоча Яся нічого красивого не побачила. Натомість вона побачила тінь, схожу на Чорного Монстра. Яся замружилася – тінь зникла. Натомість виповз краєчок мантії Темного Чаклуна. Дівчинка кліпнула. Темний Чаклун перетворився на Злющу Відьму. Ой лишенько! Краще вже заплющити очі.

Скільки вони так ішли, невідомо. Ясі здавалося, що вічність.

Було тихо як у вусі. Яся не сміла дихати. Нарешті вдалині щось замерехтіло. Світло? Але ж надворі сутінки!

– Мамо, може, повернемося? – прошепотіла Яся. – Щось мені в животі крутить.

Мама вимкнула відео і міцніше взяла Ясю за руку.

– Ми ненадовго. Мія нам тільки покаже печеру – і підемо пити чай із печивом.

Ясі вже не хотілося печива. Вона здивовано зауважила, що з’їла б краще супу зі шкільної їдальні. Отого, що з маленькими вермішельками.

Яся саме мріяла про суп, забувши на мить про моторошну тишу й гнітючу темряву, аж раптом із глибини печери пролунало:

– З вас десять гривень!

Мама аж підскочила на місці.

Яся заверещала.

Мія розреготалася. Її сміх відлунювався у стінах печери.

З темряви донісся дуже знайомий співочий голос:

– Ну, Свя-а-ат!

– Що сталося? – заволав Свят.

«Що сталося? Стало-ося? Стало…» – луною покотилося від стін.

– Тітонька Уля! – радісно заволала Яся.

І то й справді були тітонька Уля і Свят. Слід визнати, що Свят і справді всіх налякав. Ну нічого, Яся також щось придумає.

Тітонька Уля присвітила ліхтариком. На неї неслося щось, що обрисами нагадувало Ясю. Обличчя істоти було помальоване на чорно-біло. За мить тітонька вже прорахувала, чи вдома вистачить змивачки для обличчя й вивідника плям після свята. А тоді радісно розкрила руки для обіймів.