Посестри. Часопис №46 / Буря

Вітрила зірвані, ревіння, шум завії,

Тривожні голоси і помп зловісний рик;

Із рук матросових останок линви зник;

Згасає сонця диск — і гаснуть з ним надії.

 

В тріумфі бурянім, серед шумливих стін,

Що вгору зносяться в безумній круговерті,

Ступив на корабель жорстокий геній смерті,

Як воїн, що іде на приступ між руїн.

 

Півмертві он лежать; той руки он ламає,

А той товаришам прощання посилає,

Той ревно молиться, щоб гибелі втекти.

 

Один лиш із гурта – самотній чужаниця –

Гадає: щастя той у світі міг найти,

Хто друзів має ще, хто може ще молиться.