Посестри. Часопис №59 / Комедії Александра Фредра. Із книжки «Історія польської літератури»
Проблема шляхетського стилю вплинула також на рецепцію творчості найвидатнішого польського комедіографа ХІХ століття. Александер Фредро у своїй творчості не займався ані критикою минувшини, ані визначними особистостями, ані народом і його прагненням повернути незалежність, ані окресленням шляхів людського духа. Його твори зʼявлялися одночасно з романтичними драмами представників Великої еміграції, великими генераторами ідей, тож скромний вимір салонних творів іноді сприймався як серйозний дефект. Фредро писав комедії справді смішні. Дія всіх комедій відбувається у досить умовно відтвореному шляхетському світі. Це був його світ.
Александер Фредро (1793 – 1876) був старший за Міцкевича. Його родина віками була повʼязана з південно-східним регіоном, що у рамках цісарства Габсбургів після першого розподілу (1772) отримав назву Королівство Галичини та Володимирії. Найважливішим культурним і адміністративним осередком Галичини був Львів. Письменник народився недалеко від Перемишля, господарював як поміщик у Беньковій Вишні під Львовом, а помер у Львові. На підавстрійських землях історія розвивалась інакше, ніж на підросійських.
Фредро не закінчив жодної школи, не було коли. 1809 року долучився до польської армії при Наполеоні, під час кампанії 1812 року потрапив у полон, але йому вдалося втекти, пізніше служив при штабі Наполеона. Нагороджений орденом Почесного легіону; вийшов у відставку у Парижі 1814 року, отримавши звання капітана, та повернувся господарювати до свого маєтку. Цей період він описав у забавних спогадах «Trzy po trzy» («Три по три»).
Фредро почав писати комедії у двадцятих роках. 1822 року батько отримав австрійський титул графа, завдяки цьому на титульних сторінках творів зʼявився підпис: Александер граф Фредро. Перші роки граф був дуже бідний, села ледь вистачало на утримання. Щоб поїхати до Львова на карнавал[1], він полював на лисиць. Фредро не брав участі у Листопадовому повстанні, що відбувалося на теренах підросійських земель. У тридцяті роки зʼявилися його найважливіші комедії, які виставлялися на сцені львівського театру. Під час Весни народів (1848) антиавстрійські висловлювання призвели до того, що його звинуватили у зраді державних інтересів, у той же час його син, що брав участь в угорському повстанні, мусив емігрувати. Фредро кілька років жив у Парижі.
1835 року, написавши комедію «Dożywocie» («Довічне увʼязнення»), Фредро не озивався багато років, лише після 1850 року повернувся до творчості, проте нічого не публікував. Причини мовчання Фредра – це предмет домислів: тут може грати роль виснаження, закінчення певного творчого циклу, зростання мізантропії, а також негативна думка критики. Северин Ґощинський, представник «української школи» й автор «Канівського замку», дорікав, що у творах Фредра бракує національного характеру і помітна патріотична байдужість. Це треба повʼязувати з ситуацією літератури в еміграції, перемогою романтизму та дискусіями про Листопадове повстання. Фредро не був романтиком, у його творчості виразні відголоси Мольєра, а також традиції польської просвітницької комедії. На цьому контроверсії навколо Фредра не закінчились.
У період міжвоєнного двадцятиліття Тадеуш Бой-Зеленський захищав творчість письменника від осуду критиків, смаки яких сформував романтичний канон, натомість після Другої світової війни Ян Котт боронив його від закидів, сформульованих на основі марксистських тверджень. На творчість Фредра легко можна повісити ярлик «класової сліпоти», адже дія завжди відбувається у шляхетському середовищі. Водночас у Галичині назрівало селянське повстання, зумовлене суворою експлуатацією та архаїчною феодальною структурою, що вибухнуло 1846 року. Тоді відбулася «галицька різанина», під час якої селяни палили двори і вбивали панів.
До Фредрівського канону належать твори, що до сьогодні присутні на польських сценах, створені у перший період творчості. Це «Zemsta» («Помста», 1834), «Śluby panieńskie» («Дівочі обітниці»), «Mąż i żona» («Чоловік і дружина»), «Dożywocie» («Довічне увʼязнення»). Вони написані віршем. Трохи менше уваги присвячується комедіям «Damy i husary» («Дами і гусари») і «Pan Jowialski» («Пан Йовальський»), написаним прозою, хоча вони виставляються, як і все, що створив Фредро, разом із пізньою творчістю і прозовими спогадами «Три по три».
У комедіях Фредра інтрига зазвичай розгортається навколо шлюбу і маєтку. Тож є дівчина на виданні (або дві, як у «Дівочих обітницях»), залицяльник (або двоє), конфлікт і різні інтриги, при чому той, хто найбільше обманює, закінчує найгірше. Так само, як у просвітницьких комедіях, важливі прізвища: у «Помсті» Підчаший має прізвище Раптусевич, адже він запальний і завжди готовий битися. Прізвище його опонента Мільчек – це інтриган, юрист, що використовує обман.
В одній із ранніх комедій багатій (титульна постать) називається пан «Geldhab» (Geld+haben), а банкір – просто пан Конто (з пол. «рахунок»). У «Пані Йовальському» все відбувається навколо забавного «йовального» (з пол. «безтурботного, життєрадісного») старця, у «Дівочих обітницях» є пані Добруйська (з пол. «добра, добрячка») тощо. Зазвичай інтриги закінчуються добре, усі негативні герої залишаються ні з чим, а симпатична молода пара може одружитися. Усе відбувається згідно з принципами класичної комедії. Однією з рис, що відрізняється від моделі просвітницької комедії, є відсутність навʼязливого дидактизму. Фредро не намагається давати актуальну політичну інтерпретацію та формулювати повчання щодо поліпшення ситуації.
У критиці, що стосувалася Фредра, зʼявилися дві паралелі з Мольєром і Бальзаком. Тип Мольєрівської комедії, без сумніву, близький для Фредра, однак із певним застереженням. Мольєр створював людські типи (як Мізантроп, Гарпагон чи Святоша) так, що герої символізували певні універсальні людські характери. У комедіях Мольєра багато уваги приділено людській натурі. Фредро використовує ситуаційний або вербальний жарт, саме тому його важче перекладати. Його комедії написані чудовим польським віршем, Фредро – майстер, що безпосередньо послуговується віршем, рядки часто розбиті на короткі висловлення різних сценічних постатей, які таким чином «передають один одному» вірш на сцені.
Крім того, майстерність Фредра полягає в тому, що він вводить багато прислівʼїв і приказок. У комедії «Пан Йовальський» головний герой збирає прислівʼя – старець висловлюється, цитуючи улюблені. Текст комедії містить понад сто таких влучних висловів, із яких можна було би створити антологію польських прислівʼїв. До сьогодні точиться суперечка навколо Фредра, вона стосується насамперед інтерпретації постаті пана Йовальського. Хто він такий? Здитинілий старець, що любить невинну забаву, чи розум, скутий стереотипами? Оригінальна постать шляхтича, індивідуаліст чи дивак, помішаний на постійному цитуванні?
У Мольєра надзвичайно важливою для героїв була карʼєра при дворі, тобто влада, у Фредра, що творив на підавстрійській території, найбільші прагнення героїв зводяться до вигідного шлюбу, отже, коаліція кохання і грошей. Це могло б поєднувати його з Бальзаком, проте, як зауважив Ян Котт, паралель із Бальзаком – це приблизно як відстале життя у польські провінції у порівнянні з Парижем періоду після правління Наполеона. Без сумніву, обидва письменники репрезентують здоровий глузд, реалізм і показують героїв, що ні на мить не забувають про контракти, величину посагу та спадку, проте Бальзак показав широку суспільну панораму, натомість Фредро описав свій прошарок. Однак Фредро не був його апологетом, хоча мав консервативні погляди і власне таку систему цінностей презентують його твори. Тадеуш Бой-Зеленський звертав увагу, що консервативна комедія унікальна, адже зазвичай сміх має нищівну силу, він виступає на боці нових форм. Добрий гумор – це переважно прерогатива прихильників прогресу.
Починаючи з перших вистав у театрах Варшави і Львова, комедії Фредра мали великий успіх; як він запозичував деякі ідеї у французьких авторів, так і його ідеї копіювали сучасні йому німецькі й французькі автори. З плином часу все більш абсурдними виглядають закиди Ґощинського; твори Фредра – це майже емблема польської традиції. Їх неможливо осучаснити, їх треба грати у костюмах епохи: дівчата в довгих сукнях, пан Ґельдхаб у мальовничому халаті, а деякі чоловічі постаті, як Підчаший і Регент із «Помсти», у польському вбранні – у кунтушах, зі слуцькими поясами і карабелями. Іноді трапляється «патріотичний знак» – шапка-конфедератка. Костюми барвисті, багаті, дія відбувається у салоні при якомусь дворі, найімовірніше під Львовом. Сьогодні на першому плані видно чудовий польський вірш і добрий спонтанний сміх.
Найулюбленішою комедією є «Помста», яка на підросійській території, з огляду на рекомендації цензури, називалася докладніше: «Zemsta za mur graniczny» («Помста за граничний мур»). Конфлікт між двома родинами розгортається за мур у старому замку. Водночас в одній родині є дівчина на виданні, а в другій – кавалер, це трохи нагадує схему «Пана Тадеуша». Молоді таємно кохають одне одного, проте Підчаший Раптусевич, тобто дядько дівчини, та Регент Мільчек, батько кавалера, віддавна сперечаються. Мільчек висилає мулярів, щоб поправили мур, пересуваючи межу так, як він її бачить, а Раптусевич нападає на них. Мільчек готує судовий позов, схиляючи мулярів до фальшивих свідчень, а Раптусевич викликає на дуель. Обидва протагоністи репрезентують типовий перелік шляхетських вад. Регент – це «підступний лис», позивайло і «kauzyperda» – поганенький юрист (тобто використовує юридичні викрутаси; навіть назви цих позицій традиційні), а Підчаший – запальний крикун, наділений «соломʼяним запалом», – це типовий «рубака».
«Помста» мала багато чудових театральних інсценізацій, хоча засоби авангардного театру навіть не були залучені. Вистачає традиційної сцени-коробки. Гарне прочитання Фредрівського вірша вважають перевіркою рівня акторської майстерності. Комедія двічі була екранізована. 2002 року Анджей Вайда, перенісши дію пʼєси просто неба, презентував фільм «Помста» за текстом Фредра. У фільмі привертають увагу чудові актори: Януш Ґайос і Анджей Северин у ролі Підчашого і Регента. Слугу Диндальського зіграв Даніель Ольбрихський, а Папкіна – Роман Полянський, режисер, відомий також за кількома чудовими ролями у власних фільмах (наприклад, «Жилець») і в театрі (Моцарт в «Амадеусі»).
[1] Карнавал - період народних гулянь, який відбувається напередодні початку Великого посту.
