Посестри. Часопис №7 / Ріка
РІКА
Я молодший на більш ніж піввіку
ловлю палкою рибу в млинівці.
Проте надто перехиляюся і за хвилину вигойдуючись
пливу та булькочу як закинута в воду порожня пляшка.
Цю коротку мандрівку перериває мама яка з нажаханим криком
витягує мене на берег.
Прокидаюся згодом удома й обережно торкаю себе.
Я існую — знаходжу шматок вербового луб’я
міцно наліплений на шкіру.
Хто я або ким я стаю коли його відліплюю?
Тим хто потопає і тим хто спить?
Тим хто помирає і прокидається?
Тим хто бачить і тим хто впадає в розпуку?
Лежу новонароджений у накрохмаленій постелі й торкаю
замкненого в сухому шматку кори минулого та майбутнього.
Уперше відкриваю переривчастий пульс внутрішньої
пітьми та вчуваю солодкий смак
всесвіту.