Подорож пульманом
Учитель висунув голову у вікно пульмана [1]. Потяг застукотів на стиках і звернув на іншу колію, між товарними вагонами з деревиною, обладнанням і вугіллям. Перед семафорами він почав гальмувати й сигналити сиреною.
- Під’їжджаємо, – сказав учитель.
- Так, – відповів я.
- Треба сходити до дітей, – сказав учитель. Він спустив ноги з полиці, протер очі й потягнувся. – Ви від кордону весь час лежите. Не нудно лежати?
- Не нудно, – відповів я.
- Мабуть, залишимо дітей на пункті. Хай чекають на батьків, – сказав учитель. – Далі потяг піде порожній. Не буде більше цих тортур.
- Репатріація була приємною, – сказав я, встаючи з постелі.
- Дуже, – сказав учитель.
Він вийшов із купе, клацнувши дверима. Потяг їхав чимраз повільніше, знову змінив колію, засвистів і зупинився під семафором. На сусідній колії стояли товарняки, набиті людьми, худобою і майном та прикрашені зів’ялою зеленню. Корови вистромлювали худі морди з відчинених дверй, у глибині вагона стояли кістляві коні. У вагонах диміли залізні пічки. Жінки в широких спідницях поралися біля баняків. Кілька чоловіків милися перед дверима, зливаючи на руки водою з рота. Кури апатично тинялися під вагоном і розпорпували гній. Босонога дівчина несла оберемок сіна для корів. Довгі коси билися об її спину. Вітер доносив від товарняків тваринний і людський сморід.
Учитель увійшов до купе, виглянув через вікно і поклав мені руку на плече.
- І що? – запитав я.
- Осідаємо, – сказав учитель.
- Так, – відповів я.
Посвистуючи крізь зуби, учитель заліз на постіль, зручно вмостився і щільно закутався в ковдру.
- Я був там, між ними, – сказав він і зітхнув. – Ох, Боже, Боже.
- Так, – сказав я.
- Їдуть уже цілих два місяці. Тут стоять чотири дні. І невідомо... – сказав учитель і відвернувся лицем до стіни.
- Так, – відповів я.
Потяг дав гудок і рушив. Колеса застукотіли на стиках. Потяг минув цистерни, платформи й порожні вагони і в’їхав головною колією на перон.
Перон височів над вулицею містечка і був заюрмлений людьми. На сходах при клунках сиділи подорожні. Вони мали на собі м’яте вбрання і були втомлені. За перегородкою стояв оркестр залізничників у чорних мундирах. Дириґент змахнув паличкою й оркестр заграв гімн.
- Ох, Боже, – сказав учитель, не повертаючись від стіни.
Дівчатка зі школи підійшли до потяга і почали простягувати у вікна букети гвоздик. Одягнені в біле жінки в очіпках розносили вздовж вагонів гаряче какао у фаянсових кухликах і свіжі булочки з маслом. Привезені пульманом сухотні діти громадились у вікнах, сміялися в бік оркестру і плескали в долоні.
- Ну, так, – сказав я і відійшов від вікна. Тоді розтягнувся на постелі й, підклавши руки під голову, бездумно втупився в стелю.