Читальня / Богдан Лепкий
Богдан Лепкий (1872–1941) – український поет, прозаїк, перекладач, публіцист, мистецтвознавець, літературознавець, художник, один з членів літературного угруповання «Молода Муза».
Народився на хуторі Кривенький, дитинство провів у с. Крегулець (нині Тернопільська область, Україна). З 1879 року родина Лепких мешкала на Бережанщині, а Богдан Лепкий оселився в Бережанах у свого дідуся, священника Михайла Глібовицького. Перші знання майбутній письменник здобував вдома з приватним учителем, 1878 пішов до школи з польською мовою навчання у Бережанах, а 1883 року вступив до гімназії, де вивчав польську і німецьку мови. Богдан Лепкий був обдарованою дитиною: співав у гімназійному українському хорі, вчився малювати у відомого українського художника Юліана Панькевича, створив низку портретів, зокрема свого батька, отця Сильвестра (писав твори під літературним псевдонімом Марко Мурава), матері Домни, Тараса Шевченка.
Закінчивши гімназію 1891 року, вступив до Віденської академії мистецтв, але невдовзі перейшов на філософський факультет Віденського університету, де вивчав мовознавство й історію літератури, потім вивчав філологію у Львівському університеті. 1895 року почав працювати учителем української, польської та німецької мов у Бережанській гімназії, яку 2002 року перейменували на честь Богдана Лепкого. 1899 року письменника запросили до Ягеллонського університету в Кракові викладати українську мову і літературу. Тут Богдан Лепкий познайомився з відомими польськими письменниками Молодої Польщі Станіславом Виспянським, Владиславом Орканом, Казімежем Тетмаєром. Був членом і заступником голови краківської «Просвіти», співзасновником «Словʼянського клубу», члени якого видавали часопис «Świat Słowiański». Підтримував і популяризував творчість україських письменників, зокрема був одним із організаторів відзначення 100-річниці від дня народження Тараса Шевченка, вечорів, присвячених творчості Маркіяна Шашкевича, Івана Франка, Василя Стефаника.
У звʼязку з подіями Першої світової війни Богдан Лепкий з родиню поїхав до Яремче (нині Івано-Франківська область), але тут небезпека підступила надто близько – снаряди влучили в готель, де зупинилися Лепкі. Були знищені особисті речі та рукопис третього тому «Начерк історії української літератури», історична драма «Мотря». Родина виїхала до Відня, тут Богдан Лепкий працював у часописі «Вісник Союзу Визволення України». 1915 року письменника мобілізували до австрійської армії, але завдяки клопотанню друзів йому вдалося виїхати до Німеччини для освітньо-культурної роботи з військовополоненими царської армії. Після ліквідації таборів 1920 року переїхав до Берліна.
Звістка про Другу світову війну застала Богдана Лепкого в Черче (недалеко від Рогатина), де він відпочивав. Письменник повернувся до Кракова, працював перекладачем і дописував в українські журнали. 1841 року помер в Кракові, його поховали на Раковецькому цвинтарі.
Літературно-творчий шлях Богдан Лепкий розпочав, навчаючись у Бережанській гімназі. Він написав кілька віршів і оповідань, як-от: «Дідусь», «Над ставом», «Настя» та ін. Перші твори опублікував у студентські роки, 1895 року в газеті «Діло» було надруковане оповідання «Шумка», потім декілька поезій в прозі, оповідання «В лісі», «Дивак». Твори письменника виходили друком на шпальтах різноманітних періодичних видань: «Діло», «Зоря», «Руслан», «Буковина», «Літературно-науковий вісник», «Світ», «Жіноча доля», «Світ дитини», «Літопис Черврної Калини», а також в багатьох еміграційних виданнях: «Вісник Союзу Визволення України» (Відень), «Просвітний листок» (Зальцведель), «Нове слово», «Літопис» (Берлін), у часописах української діаспори в США «Базар», «Свобода», «Америка», «Шлях», «Українське життя», «Нова зоря».
Богдан Лепкий – автор поетичних та прозових збірок, публіцистичних і наукових розвідок про життя і творчість українських письменників, історико-літературних праць, перекладів творів на польську мову та українських перекладів з різних мов.
Поезія Богдана Лекпкого «Журавлі» («Видиш (чуєш), брате мій...») стала народною піснею, музику до якої написав брат письменика – Левко Лепкий.
Поетичні збірки
«Стрічки» (1901)
«Листки падуть» (1902)
«Осінь» (1902)
«Книжка горя» (1903)
«На чужині» (1904)
«З глибин душі» (1905)
«Над рікою» (1905)
«Поезіє, розрадо одинока» (1908),
«Для ідеї» (1911)
«З-над моря» (1913)
«Тим, що полягли» (1916)
«Доля» (1917)
«Вибір віршів» (1921)
«Сльота» (1926)
«Під ялинку» (вірші та оповідання,1930).
Збірки оповідань
«З села» (1897; 1909),
«З життя» (1899)
«Щаслива година» (1901)
«Оповідання» (1901)
«На послуханнє до Відня» (1902)
«В глухім куті» (1903,1922)
«Нова збірка» (1903)
«В горах» (1904)
«Кара та інші оповідання» (1905)
«Кидаю слова» (1911)
«Оля» (1911)
«От так собі» (1926)
Книги для дітей
«Під ялинку» (1930)
«Про діда, бабу і качечку кривеньку», «Про дідову Марусю і про бабину Галюсю», «Про лиху мачуху, сирітку Катрусю, чорну кицьку, дванадцять розбійників і про князенка з казки», «Три казки», усі – 1931)
«Казка про Ксеню і дванадцять місяців» (1934)
Спогади
«Три портрети. Франко. – Стефаник. – Оркан» (1937)
Літературознавчі дослідження
«Василь Стефаник» (1903)
«Про житє великого поета Тараса Шевченка…» (1911)
«Маркіян Шашкевич: Характеристики українських письменників» (1912)
«Про Шевченків “Кобзар”» (1914)
«Чим жива українська література?» (1915)
«Про життя і твори Тараса Шевченка» (1918)
«Начерк історії української літератури» (т. 1.1909; т. 2. 1912)
Переклади польською мовою
«Слово о полку Ігоревім» (Краків, 1905)
Збірка новел М. Коцюбинського «В путах шайтана» (Броди, 1906)
Збірка новел українських письменників польською мовою «Молода Україна» (Варшава, 1908)
Антологію українських поетів (Львів, 1911 разом із Владиславом Орканом)
Джерело: URL:https://mala.storinka.org (дата звернення: 04.08.2022).
