Посестри. Часопис №37 / Змій (уривки)

Чортомелик – який ти милий оку!
Дніпро між сотнею островів грає,
Береза в кождім миється потоку,
Шелеще очерет і соловій співає.
Коли ж весною розіллються води,
Й затоплять всі острови доокола,
Над филями дерев знімуться чола,
Мов русалок чудові огороди –
Дивись, ще бють галузєм в филі сині,
Ще й соловій на галузках співає.
Берези шелестять – нараз, в одній хвилині,
Знімесь вода і гай з очий зникає...
Як грізно грав наш Дніпро з весною
Островів сто вкриваючи собою!
Нераз рибак вечірною порою
В Чортомелик загнавшися на чайці,
Перед собою чує й за собою
від филь Дніпрових красший спів. Як в байці!
Зоря вечірна гасне за водою,
А він пливе, вдивляючись у вежі,
У вікна, що червоною луною
Горять і гаснуть, мов огонь пожежі,
А з тих вікон пливуть пісні чудові,
І, мов огонь в луні, конають в слові.
Сконали, тихо. Вже нічо не чути.
Перехрестивсь старий: се чари мусять бути.