Посестри. Часопис №99 / Кшиштоф Каміль Бачинський

                                                       «Що ж, ми належимо до народу,

                                                        доля якого – стріляти у ворога діамантами»

                                                                                 (Станіслав Піґонь)

4 серпня 2024 виповнюється 80 років з дня загибелі польського поета Кшиштофа Каміля Бачинського, представника літераторів покоління Колумбів, який загинув під час Варшавського повстання у віці 23 років. Кшиштоф Бачинський був унікальним творцем, котрий мав свій власний і неповторний поетичний стиль. Так, наприклад, Єжи Заґурський небезпідставно назвав Кшиштофа Бачинського «найбільшою поетичною індивідуальністю в Польщі з часів Юліуша Словацького»[1].

Збіґнєв Яросінський у «Словнику польської літератури ХХ століття» до так званого покоління Колумбів зараховує таких літераторів: Яна Юзефа Щепанського, Ґустава Герлінґа-Ґрудзінського, Анну Каменську, Владислава Махеєка, Кшиштофа Каміля Бачинського, Здіслава Строїнського, Романа Братного, Вітольда Залевського, Тадеуша Ружевича, Тадеуша Боровського, Тадеуша Ґайци, Анджея Тшебінського, Богдана Чешка, Юзефа Гена. Дослідник пояснює, що назва «покоління Колумбів» походить від назви роману Романа Братного «Колумби. Покоління 20» («Kolumbowie. Rocznik 20»). Цих письменників називають також «покоління 20» («rocznik 20»). Більшість із них одержали атестат зрілості 1939 року.  

Автор статті пише, що представників цього покоління можна розділити на дві групи, залежно від тих «обставин, у яких вони стали письменниками». До першої групи належать молоді творці «[…] з кола варшавської конспірації: вони дебютували під час війни у гектографічних видавництвах: їхня творчість розвиває поетики, сформовані в двадцятилітті, есеїстика черпає натхнення у покоління 1910-х; усі видатні представники цього середовища загинули, а їхні досягнення, пошуки та ідеї не мали жодного істотного продовження»[2]. До другої групи письменників Яросінський зараховує тих літераторів, які врятувалися і дебютували вже після завершення війни, творчість яких не пов’язана з «літературною проблематикою двадцятиліття».

Як зауважує автор словникової статті, спільним і основним для усієї цієї генерації стали переживання, пов’язані зі «збройною конспірацією, партизанською війною і Варшавським повстанням», а їхня творчість сповнена трагізму «солдатської жертви». Письменники цього покоління здебільшого розпочинають свою творчу діяльність, як відзначає Яросінський, «у підпільних організаціях, одразу після виходу з партизанського загону або табору; війна замінює для них літературну освіту». Крім того, відчуття «[…] поколіннєвої спільноти є за роки окупації незмірно сильним серед молоді, яка бере участь у різноманітних формах підпільної діяльності»[3]. Йдеться, зокрема, про видання підпільних часописів, антологій поезії, позначеної спільною для цього покоління проблематикою тощо.

Як уже йшлося вище, назва «покоління Колумбів» походить від назви роману Романа Братного «Kolumbowie. Rocznik 20». Проте не всі дослідники вважають за доцільне виводити її саме з назви цього твору, наприклад, Анна Насіловська[4]. Також, на думку істориків,ця назва не надто вдала й доречна. Так, Єжи Айслер у своїй статті «Історичні рефлексії навколо книжки «Колумби. Покоління 20» Романа Братного»«Historyczne refleksje wokół ksiażki Kolumbowie. Rocznik 20 Romana Bratnego»[1] наголошує: «[...] не знаю, як і коли так сталося, що для окреслення аковського[5] покоління у медіа почали вживати – запозичену з титулу роману Романа Братного – назву «Колумби». Я, зрештою, і сам в молодості – не до кінця розуміючи цю неоковирність – так говорив. Однак я працюю вже понад 20 років в Інституті національної пам’яті, де я мав честь особисто познайомитися з багатьма офіцерами і солдатами АК, зі справжніми ветеранами «Польщі, що бореться» часів ІІ Світової війни. Вони неодноразово виражали свій спротив і вимагали називати їх не Колумбами, а згідно з фактичним станом справ – солдатами Армії Крайової»[6]. Єжи Айслер переконаний, що цю вимогу необхідно взяти до уваги. Так само не всі літературознавці і викладачі літератури прагнуть використовувати поділ літературного процесу на покоління[7].

У короткому вступі складно розкрити всі аспекти феномена покоління польської молоді, народженої у 1920-х роках та змушеної боронити свою батьківщину під час Другої світової війни. Проте варто підкреслити, що так зване покоління Колумбів мало вплив і на подальші суспільно-політичні процеси в Польщі. Про це, зокрема, пише Мартін Заремба у своїй статті «Колумби. Час пам’яті»«Kolumbowie. Czas pamięci»[2]. Дослідник твердить, що міф Варшавського повстання, а ширше – «опору часів Другої світової війни» впливав на польське суспільство до серпня 1980 року. Автор статті вважає, що «код опору і взаємодії, який виріc із цього міфу, слід вписати до генези еволюції «Солідарності».У цьому процесі, на думку дослідника,важливу роль відіграли як роман Романа Братного «Колумби. Покоління 20», так і серіал, знятий на основі цього твору[8].

Останнім часом вийшли два збірники праць, присвячені феномену покоління Колумбів: «Покоління Колумбів. Кшиштоф Каміль Бачинський відомий і невідомий, а також інші поети Варшавського Повстання»«Pokolenie Kolumbów Krzysztof Kamil Baczyński znany i nieznany oraz pozostali poeci Powstania Warszawskiego»[3](2021) за редакцією Беати Міхалєц і Тадеуша Скочка[9]. Перший збірник, виданий для вшанування 100-річчя від народження Кшиштофа Бачинського, містить статті, в яких ідеться про таких представників покоління Колумбів, як Кшиштоф Каміль Бачинський, Ева Похоска, Роман Братний (справжнє ім'я Роман Мулярчик), Ельжбєта Краєвська, Тереза Богусласька, Анджей Тшебінський, Ян Ромоцький та інші.

Другий збірник – «Століття покоління Колумбів»«Stulecie pokolenia Kolumbów»[4] (2022) під науковою редакцією Барбари Ґізи[10]. Автори цієї колективної монографії зосередилися як на феномені покоління Колумбів, його впливі на мистецтво й суспільні процеси, так і на неоднозначній постаті і творчості Романа Братного, з легкої руки якого постала ця назва. Редакторка видання Барбара Ґіза наголошує, що на першому поколінні незалежної Польщі, яке входило в доросле життя під час Другої світової війни, війна «залишила глибокий, невитравний відбиток. Більшість тих, кому вдалося вижити, боролися з цим відбиткоміноді до кінця життя»[11].

Кшиштоф Каміль Бачинський народився 22 січня 1921 р. у Варшаві, загинув 04 серпня 1944 р. також у Варшаві; літературний псевдонім окупаційного часу «Ян Буґай», конспіративний псевдонім: «Кшиштоф» [12], найбільш талановитий поет серед тих поетів, які дебютували під час Другої світової війни. Як зауважує літературознавець Єжи Свєнх, «Зі свідчень випливає, що ні про кого не говорили у ті часи настільки багато і настільки добре, як про Бачинського»[13].

Як пише Казімєж Вика, Кшиштоф Каміль Бачинський «[…] належав до першого покоління, народженого і вихованого у вільній і незалежній Польщі[14]. Крім того, наголошує літературознавець: «1921–1939. Ці дати власне говорять про все. […] жодна з наступних генерацій польської молоді, так само, як та, перша молодість якої припала на часи гітлерівської окупації, конспірації і, врешті, трагічного винищення у Варшавському повстанні, не зазнала більшого контрасту між шкільними роками і роками, що окреслили їхнє входження в життя. Доля Бачинського – це доля всього покоління разом»[15].

Батьки Кшиштофа Станіслав і Стефанія познайомилися у Львові, куди майбутня мати поета поїхала на навчання, а одружилися у 1912 році[16].Коли Бачинському виповнилося шість років, він почав навчатися у школі вправ (ćwiczeniówka), де працювала його мати Стефанія Бачинська. Вона була «вчителькою методики і завідувачкою школи вправ» при учительській семінарії Жіночого католицького союзу польок (Варшава, вул. Краківське передмістя, 36) із 1922-го чи 1923 року [17].

Учителька Владислава Цушляк  так згадувала Бачинського: «Кшишь від природи був надзвичайно емоційний, нервовий, вередливий, що викликало у п. Станіслава Бачинського невдоволення»[18]. Учителька думала, що хлопчик стане художником, адже він любив малювати, власноруч ілюстрував фантастичні казки, які він їй розповідав, старався гарно й охайно писати[19]. Як пише Вєслав Будзинський, у школі Кшиштоф Бачинський часто хворів і мусив залишатися вдома[20].

Згідно з інформацією, поданою в книжці Будзинського, Бачинський три роки навчався у «Школі вправ при учительскій семінарії Жіночого католицького союзу польок на Краківському передмісті, а у 1931 році вступив до Гімназії ім. Стефана Баторія[21]. Натомість у «Повстанських біограмах» ідеться про іншу дату вступу Бачинського до ліцею: «Починаючи з 1933 року Бачинський навчався в Державній гімназії та ліцеї ім. Стефана Баторія, там у травні1939 р. він одержав атестат зрілості»[22]. Різні дослідники вказують також різний час здобуття атестату. Так, Казімєж Вика називає червень 1939 року[23].

Як пише Лєслав M. Бартельський у своїй книжці «Генеалогія вцілілих. Нариси про 1939–1944 роки»«Genealogia ocalonych. Szkice o latach 1939–1944»[5], Кшиштоф Бачинський «…не був популярним у школі, він занадто рано усвідомив свою своєрідність чи, може, навіть винятковість, чого не могли зрозуміти ані його колеги, ані вчителі. Для останніх він був заледве пересічним учнем»[24]. Вика також пише, що Бачинський був «посереднім учнем»[25]. Автори праць, присвячених Бачинському, відзначають, що його поетичний талант проявився рано[26]. Крім того, Бачинський мав талант художника, цікавився книжковою графікою, все життя малював, від руки оформлював власні збірочки, планував вступати до варшавської Академії образотворчих мистецтв, мав навіть шанс поїхати на навчання до Франції. Проте його плани зруйнували смерть батька у 1939 році і початок війни[27].

Ще навчаючись у школі, Бачинський був із 1935 року[28] пов’язаний із таємною радикальною cоціалістично-революційною організацією «Спартак»[29]. Пізніше, на початку війни, Бачинський був членом соціалістичної групи «Полум’я»[30]. Подібні політичні уподобання поета сформувалися під впливом його батька Станіслава Бачинського, який «із віком перетворювався на дедалі більш лівого радикала»[31]. Як пояснює Будзинський, незабаром у поглядах Бачинського відбулися зміни. Дослідник, зокрема, пише, що спричинили їх «[…] московські процеси у тридцятих роках, перебіг воєнних дій у вересні 1929-го і трагічні долі польських офіцерів, ув’язнених у СРСР […]»[32]. Тепер поет (який наприкінці тридцятих років тримався осторонь націоналістичної молоді та на початку окупації відвертався, щоб не бачити гітлерівців, що марширують) уже не відчував ідеологічної близькості зі своїми друзями, які «не могли зробити висновків і помітити тієї пастки, яку для лівих становив сталінізм»[33].

Дослідники відзначають, що на формування Кшиштофа вплинули і батько, й мати. На його поглядах  позначилася діяльність батька, котрий вважався критиком, що симпатизував комунізмові. На майбутнього поета вплинули, за словами Бартельського, «письменницька праця» і «сповнене домашньої легенди солдатське минуле» Станіслава Бачинського, а також «його ліві погляди»[34].

Будзинський теж звертає увагу те, як вплинув Станіслав Бачинський на творчість сина: «[…] літературний талант Кшиштоф успадкував від батька. Станіслав – відомий як літературний критик – також писав вірші. Зберігся, наприклад, рукопис без назви, який починається зі слів: «Щоночі хтось стукає в двері мої»«Co noc ktoś do drzwi mych kołacze»[6][35]. Писати Станіслав почав рано, ще в шкільні роки у Львові. Він був відомий завдяки своїм шкільним творам, брошурам, доповідям, у яких він твердив, що соціалізм – це єдиний шлях до незалежності і виходу з «галицької нужди[…]»[36]. Станіслав Бачинський був у молодості пілсудчиком і легіонером, а його батько брав 1863 року участь у Січневому повстанні, тому значну увагу він надавав патріотичному вихованню Кшиштофа. Проте не думав, що і його синові доведеться боронити батьківщину зі зброєю в руках[37].

Важливу роль у творчому житті сина відігравала й мати Кшиштофа Стефанія Бачинська, яка була вчителькою і писала дитячі книжки. Її погляди відрізнялися від чоловікових – Стефанія була особою релігійною. Тому дослідники слушно відзначають той факт, що Кшиштоф Бачинський «[…] виховувався у кліматі світоглядних зіткнень, що й на нього мало до певної міри впливати»[38]. Казімєж Вика також звертає увагу на те, як вплинула мати на творчість Бачинського. У монографії «Кшиштоф Бачинський: 1921–1944»«Krzysztof Baczyński: 1921–1944»[7][39] літературознавець пише, що мати Кшиштофа Бачинського Стефанія була обізнана в «літературі для дітей і молоді, а також щодо шкільних підручників», особливим було також її «ставлення до письменницького обдарування її сина»[40]. Вика, зокрема писав: «Вона досконало і рано зорієнтувалася в його таланті. Мудро і вимогливо про нього дбала, коли цей талант став самостійним. Усі письмові та усні свідчення осіб, знайомих із нею, доводять, що вона була першою і головною довіреною особою щодо намірів її єдиного сина»[41].

Як пише Вика, Бачинський почав писати рано, один із його віршів –  «Нещасний випадок на роботі»«Wypadek przy pracy»[8] – написаний ще 1936 року; крім того, Кшиштоф постійно писав вірші від початку 1938 року[42]. Так, Бартельський відзначає, що після завершення школи Бачинський мав «низку юнацьких віршів, записаних у зошиті з зеленою обкладинкою, на якій у кількох словах він виразив свою волю: «Вірші з цього зошита ніколи не мають бути друковані»[43]. Бачинський також не планував друкувати поеми про Спартака з назвою «Бунт (Утеча на Везувій)», про що свідчить рукопис, датований січнем 1939 року[44].

До 1939 року Бачинський ще нічого не опублікував, але дуже хотів друкуватися; намагався оприлюднити свої твори у часописах, звертався, зокрема, і до редактора львівських «Сигналів»[45]. Натомість улітку і восени 1940 року поет видав по сім відбитків своїх двох дебютних збірок: «Замкнений луною»«Zamknięty echem»[9] і «Дві любові»«Dwie miłości»[10], кожна з яких містила по сім віршів. Збірки ці вийшли у серії «Поетичної бібліотеки» Видавництва квартирантів майбутнього«Biblioteka Poetycka» Wydawnictwa Sublokatorów Przyszłości[11], першого конспіративного видавництва, заснованого другом Кшиштофа Бачинського Єжи Камілем Вайнтраубом[46].

Як зауважував Бартельський, поетичний талант Бачинського розвивався дуже швидко: «[…] краса його мови, а також широта бачення світу в інтерпретації банальних і буденних, на перший погляд, питань висунули його на чоло серед ровесників»[47]. Крім того, Бачинський здобув визнання серед літераторів старшого покоління (Ярослав Івашкевич, Єжи Заґурський, Юзеф Стаховський, Єжи Анджеєвський), які «одразу оцінили його небуденний талант». Він став першим молодим письменником, якому виклопотали «щомісячну сталу фінансову допомогу від влади підпілля», яка стала вагомою підтримкою для його сім’ї[48]. Бартельський підкреслює, що визнання значною мірою вплинуло на самопочуття Бачинського і «[…] розвиток його таланту. Вірші Кшиштофа почали публікуватися в антологіях, і поет отримав за них перші скромні гонорари. То були копійки порівняно із життєвими потребами, проте вони свідчили про його виняткове становище. А це багато значило!»[49].

Одна з антологій, у якій були надруковані вірші Бачинського[50], вийшла 1942 року з назвою«Незалежна пісня», її редактором був Чеслав Мілош. До антології увійшли також вірші Леопольда Стаффа, Владислава Бронєвського, Юліана Тувіма, Станіслава Балінського, Святополка Карпінського, Анни Свірщинської, Чеслава Мілоша та інших. Як зауважує Бартельський, публікація антології «була подією більше політичною, ніж літературною», крім того, це був «помітний знак культурного руху опору». А поезія у цій антології була спрямована на «підбадьорення сердець»[51].

Інша антологія, видана також 1942 року, називалася «Справжнє слово». У цих двох антологіях були надруковані чотири вірші Бачинського: «О місто, місто – Єрусалим жалю…», «Псалом про ласку» («Незалежна пісня»), «Вітчизна» і «Річка». Як свідчить Бартельський, обидві ці антології були «видані старанно і багатотисячними накладами розійшлися по усій країні»[52].

Бартельський також звернув увагу на те, що молоді критики – однолітки  Бачинського – не були надто прихильні до його дебютних публікацій. Так, Анджей Тшебінський на шпальтах «Мистецтва і народу»[53] під псевдонімом Станіслав Ломень (Stanisław Łomień) критично висловився щодо поезій Бачинського, опублікованих у «Незалежній пісні». Бартельський припускає, що Требінський знав, чиї то були вірші, але, мабуть, хотів Бачинському «[…] допекти, показати, що публікація творів має зустрітися з критикою» або написати щось дошкульне у «[…] відповідь на прихильний прийом Кшиштофа старшою генерацією письменників»[54].

Як пише Бартельський, «праве крило молодої літератури у брутальний спосіб відгороджувалося від Кшиштофа Бачинського». Так, наприклад, Анджей ОборницькийStanisław Marczak-Oborski[12] звинувачував автора «Вибраних віршів»у пасеїзмі(«Sztuka i Naród», № 5)[13][55]. Варто також додати, що дослідник творчості Бачинського Станіслав СтаброStanisław Bryndza, pseud. Stanisław Stabro[14]пояснює прагнення Бачинського товаришувати з письменниками старшого покоління тим, що молоді літератори і критики (зокрема з часопису «Мистецтво і народ», а саме Анджей Оборницькийi Кароль Топорницький (Тадеуш Ґайци) дещо скептично відгукувалися про його творчість[56].

Із Барбарою Драпчинською[57] Кшиштоф Бачинський познайомився 1 грудня 1941 року в квартирі Емілії і Тадеуша Гіжів на лекціях із логіки. Кшиштоф і Барбара хотіли одразу побратися, але зробили це лише 3 червня 1942 року[58] в костелі Cвятої Трійці у Варшаві (на вул. Солець)[59]. Барбара була дочкою друкаря, її три старші брати також займалися друкарською справою. Друзі Кшиштофа жартували, що він добре влаштувався і після війни тесть – власник друкарні – видасть усі його книжки. На обладнанні батька Барбари було надруковано у 1947 році збірку віршів Кшиштофа Бачинського «Спів із пожежі»«Śpiew z pożogi»[15][60].

Улітку 1942 року – під псевдонімом Ян Буґай – Кшиштоф Бачинський видав на гектографі збірку «Вибрані вірші» у 96 примірниках. Як пише Бартельський, «Обкладинка, яку запроектував і відштампував сам Кшиштоф, відсилала до часів війни, але більшість творів, якщо аналізувати їх поверхово, не беручи до уваги специфічного клімату їх створення, нічого спільного з цим періодом не мали. […] воєнний настрій, який сьогодні вже набагато простіше розпізнати, панував над тією збіркою з дев’ятнадцяти коротких творів»[61]. Бартельський також наголошує на тому, що це була друга індивідуальна публікація в окупованій Варшаві, видана після «Віршів» Яна Сируця [62] на достатньому художньому рівні[63].

Літературознавець Казімєж Вика став першим критиком «Вибраних віршів» Бачинського, з оцінками якого Бачинський погодився. Кшиштоф Бачинський, як згадував Вика, подарував йому свою власноруч зроблену книжечку на знак подяки[64]. Вика схвально відгукнувся про добір віршів, про самокритичність Бачинського, про графіку на обкладинці «Вибраних віршів» і наголосив[65], що його досі вражає «[…] прекрасний добір текстів, який свідчить про те, який самокритичний цей молодий чоловік. […] якби з Бачинського – на щастя, так не сталося – вціліло те, що є тут, то і так би вцілів великий поет. […] Він був цілком свідомий того, що є цінним, вартісним, найважливішим у його доробку, про що ще впевненіше можна говорити, знаючи увесь цей доробок, і знаючи, що він це вибирав»[66]. Свою рецензію з назвою «Лист до Яна Буґая», датовану 5 травня 1943 року, Вика опублікував у червні 1943 року у часописі «Літературний місячник»[67].

Критик відзначав, що вірші Бачинського вже не «належать до міжвоєнного двадцятиліття»[68]. Вика не помітив у творчості Бачинського ані песимізму, ані катастрофізму[69], притаманних творчості основних поетів того періоду[70]. За спостереженнями Вики, творчість Бачинського певною мірою пов’язана з творчістю чотирьох поетів. Йдеться про Юліуша Словацького, Ципріана-Каміля Норвіда, Чеслава Мілоша, Юзефа Чеховича. Словацького і Норвіда Вика називає патронами Бачинського, натомість стиль Мілоша і Чеховича, на думку Вики, подібний до стилю Бачинського[71]. Проте Вика наголошує, що в жодному разі не мав на увазі, що поезія Бачинського зводиться лише до запозичень із його попередників чи сучасників. Критик пояснює, що твори Бачинського є цілком його «власними, сповненими своєрідного чару», у яких була «повністю асимільована і перетворена спорідненість» із переліченими вище поетами[72].

Крім того, Вика доходить такого висновку щодо особливостей поезії Кшиштофа Бачинського: «У Ваших ліричних творах співіснують, то переплітаються, то сусідять у одному складному образі, то, зрештою, ділятьміж собою цілі твори дві спрямованості, яких я не зустрічав у такому співвідношенні в жодного з поетів двадцятиліття: з одного боку – дуже вільна, примхлива, але цілком пластична і візуальна візійність[73], з іншого – інтелектуалізм, що прямує до мисленнєвих скорочень, до контрастів, значеннєвих несподіванок»[74].

Вика помітив, що деякі твори Бачинського написані «повністю у такий візійний і пластичний спосіб», наприклад, «Легенда», «Магія», «Балада про річку», «Притча». А є й такі твори «майже повністю сконструйовані за допомогою інтелектуальних образів і асоціацій», наприклад, «У смутку найчистішому», «Не соромся цих перельотів»,«Біля розквітаючих небес»[75]. Вика наголошує, що «здатність поєднувати абстрактно-інтелектуальний початок із візуально-фантазійним вражає в образотворенні» Бачинського, є його новацією і ознакою його творчості[76]. Вика високо оцінив поезію Бачинського і так завершив свого листа-рецензію: «Серед Ваших ровесників якось досі я нікого не почув. Не кожному так рано дається повна мистецька зрілість. Ви – перший, і хотів би вам побажати, щоб ви залишилися першим не лише хронологічно»[77].

Із осені 1942 року до літа 1943 року Кшиштоф навчався разом із Барбарою на полоністиці підпільного Варшавського університету, а влітку (червень) 1943 року Бачинський покинув навчання і взявся до конспіративної діяльності[78]. На рік раніше за Кшиштофа на таємних заняттях зустрілися Тадеуш Боровський, Вацлав Боярський, Тадеуш Ґайци, Анджей Тшебінський, Леон Здіслав Строїнський (псевд. Марек Хмура, Войцех Менцель[79], які пізніше будуть зараховані до так званого покоління Колумбів.

Як пише Вика,«у другій половині 1943 року видавництво конспіраційного часопису «Шлях»[80][…] опублікувало свій перший поетичний аркуш»[81], у якому були надруковані твори Бачинського. Поет приготував до друку два вірші «Темне кохання» i «Вибір».Вика припускає, що Бачинський у «Виборі», над яким він надзвичайно ретельно працював, хотів показати, який вибір робить він особисто, які він приймає біографічні, ідейні, мистецькі рішення[82]. У червні 1943 року Бачинський вступив до конспіративних лав Армії Крайової, до харцерських Штурмових груп, у цей час він саме працював над написанням «Вибору». Як пише Вика, до згаданого вірша також закладені певні передчуття і передбачення щодо майбутніх подій, бойових акцій, у яких Бачинський іще не встиг узяти участь особисто. У творі йдеться, підсумовує Вика, про вибір «[…] між патріотичним, солдатським, конспіративним обов’язком і правом заледве двадцять другого року життя, обов’язком батька, надією на майбутнє, питанням, якщо мине нелюдський час, у якому світі буде жити ще не народжена, але вже зачата істота»[83].

У фрагменті книжки Лєслава М. Бартельського «У колі близьких», уміщеному до збірника спогадів про Кшиштофа Бачинського «Солдат, поет, часу пил… : спогади про Кшиштофа Каміля Бачинського»«Żołnierz, poeta, czasu kurz...: wspomnienia o Krzysztofie Kamilu Baczyńskim»[16][84], описаний шлях Бачинського-бійця. У червні 1943 року[85] Кшиштоф «[…] завдяки товариським контактам зіткнувся із харцерською огранізацією «Сірі шеренги», а у вересні став солдатом роти «Рудий», названої так у пам’ять про його шкільного колегу Битнара[86], роти, що належала до відомого батальйону «Зоська»»[87].

Бачинський став підхорунжим, служив у взводі «Алєк»  і був скерований на навчання до Школи підхорунжих резерву «Аґрікола» [88]. Як пише Бартельський, «[…] Бачинський попросив про звільнення з «Аґріколи». […] він відчував, що не дає ради, що певні предмети створюють для нього непереборні труднощі, що 14 годин конспіративних зборів на тиждень і ночі, присвячені навчанню, – це понад його сили. Адже ніхто не брав до уваги того, що поет був тендітної статури, мав астму і хворе серце. […] Командування «Зоськи» відкинуло прохання поета про звільнення […]. Екзамени після першого курсу вдалося здати добре, і Бачинський погодився зі своєю присутністю в школі для підхорунжих»[89]. Під час тренувань на місцевості, саме перед останніми екзаменами у школі підхорунжих, Бачинський разом із одним зі своїх товаришів не зміг приєднатися до свого підрозділу через те, що вони ледь вийшли із німецького оточення, до якого потрапили в лісі[90]. Відомо, що завершальні іспити Бачинський здав не найкраще, про це пишуть, зокрема, Будзинський (спираючись на спогади Юліуша Богдана ДечковськогоJuliusz Bogdan Deczkowski, ps. Laudański[17], псевд. Лауданський [91] та Бартельський[92].

1 липня 1944 року Анджей «Морро»[93] звільнив підхорунжого Кшиштофа Зєлінського (конспіративний псевдонім Бачинського) від виконання обов’язків у роті через «малу придатність у польових умовах» і рекомендував йому зайняти неофіційну посаду керівника прес-служби роти[94]. Але Бачинський не погодився на цю пропозицію і перейшов до батальйону «Парасоль».

Отже, Бачинський, попри те, що він мав слабке здоров’я, астму[95], долучився до конспірації[96]. Натомість зі свідчень його побратима «Моржа» (Богдан Чарнецький)[97], із яким він служив у батальйоні «Парасоль», дізнаємося: «Він був таким самим солдатом, як кожен із нас, військові здібності мав не гірші. Неправда, що він не надавався до боротьби! Муштри ніхто не любив, особливо на початку підготовки, коли ми потрапили під начало професійних командирів»[98]. Крім того, Бачинський був керівником відділу поезії суспільно-літературного місячника «Шлях», який виходив із грудня 1943 року[99].

Як слушно пише Станіслав Стабро, більшість письменників, які репрезентували молоде покоління і перебували під окупацією, були пов’язані з організаціями, що відіграли важливу роль у Варшавському повстанні (зокрема, «Сірі шеренги», підпорядковані Головній комендатурі Армії Крайової). У середовищі штурмових груп і школі підхорунжих «Аґріколі» формувався світогляд їхніх вихованців. Бачинський, який був солдатом батальйону «Зоська», заступником командира взводу «Алєк», бійцем «Парасоля», також зазнав цього впливу[100]. Як зауважує Стабро, «ідеологією молоді, згрупованої у «Зосьці» і «Парасолі» була […] харцерська «Служба» Батьківщині»[101]. Дослідники наголошують також на негативному впливі воєнних дій на несформовані душі представників генерації Бачинського. Перед молоддю, народженою у 1920–1923 роках, «під час звичайної операції і збройної боротьби поставали також моральні дилеми «забруднених кров’ю рук», яких не знало старше покоління, яке входило у війну в період своєї цілковитої зрілості»[102].

Початок Варшавського повстання застав Кшиштофа Бачинського, який на той час під псевдонімом «Кшишь»Krzyś[18]виконував обов’язки заступника командира третього взводу третьої роти, разом із чотирма побратимами у будинку на вулиці Фоха (тепер – вулиця Мольєра), де вони мали взяти взуття для бійців взводу. Група була відрізана від решти взводу, який перебував на ВоліНазва місцевості.[19]. Тому вони долучилися до добровольчого загону, яким командував Лєслав Коссовський[103].

Будзинський у біографії Бачинського[104] наводить досить суперечливі свідчення різних осіб щодо обставин загибелі поета і пише про дві версії місця загибелі. Так, за свідченнями Збіґнєва Чайковського[105], Кшиштоф Бачинський загинув у палаці Бланка від кулі німецького снайпера, але багато хто був упевнений, що він поліг на вежі Ратуші.

У день вибуху Варшавського повстання (1 серпня 1944 року) Кшиштоф Бачинський вийшов із дому на вулиці Тадеуша Голувки, 3 – і пішов на конспіративну збірку неподалік Театральної площі, де його й застало повстання. А Барбара в той день вирушила до батьків на вулицю Панську. Відтоді подружжя вже не бачилося. Як пише Будзинський: «Басю повстання заскочило в районі площі Пілсудського. Цілу ніч вона просиділа в підвалі – прийшла перелякана: «Мамо, я бачила багато понівечених тіл… трупи… багато крові… Боюся за Кшиштофа»[106]. У середині серпня у повстанській газетці, з’явилося оголошення: «Барбара Драпчинська шукає чоловіка, підхорунжого Кшиштофа»[107]. Пізніше Барбара випадково зустріла на вулиці «Моржа» (сталося це приблизно після 20 серпня), він, хоча й знав, що її чоловік загинув, їй цього не сказав[108]. Так само чоловік Галини Карвіцької, який довідався про смерть Кшиштофа, не розповів правди рідним поета, яких він випадково зустрів[109].

26 серпня 1944 року Барбара була поранена у дворі її будинку. Невеликий скляний осколок під час обстрілу потрапив їй у голову і пошкодив мозок. Барбарі зробили операцію, але вона померла 1 вересня 1944 року. Як пізніше підтвердила її мати, Барбара була вагітна[110].

Мати Кшиштофа Бачинського довго відмовлялася вірити у загибель сина, шукала його серед живих[111], а також взяла участь у багатьох ексгумаціях, доки тіло Кшиштофа не знайшли в могилі біля Ратуші[112]. У 1947 році Кшиштоф і Барбара Бачинські були поховані в одній могилі на Військовому цвинтарі Повонзки, ділянка А-22.

У листі до Казімєжа Вики, написаному 1945 року, Стефанія Бачинська запитувала його, чи не захотів би він написати передмову до збірки, яку Кшиштоф Бачинський уклав перед Варшавським повстанням[113]. Мати Бачинського добилася в Міністерстві культури, щоб на книжку виділили папір, тесть Кшиштофа доклав усіх зусиль, щоб вдалося надрукувати збірку[114], врешті, він надрукував її 1947 року. Не відомо, який був наклад, Будзинський пише, що, згідно з угодою, мало бути 3000 екземплярів, але не знаємо, скільки їх вийшло насправді[115]. Незадовго до смерті (15 травня 1953 року) Стефанія Бачинська передала своїй племінниці Анелі Kміта-Пьоруновій пакунки з рукописами сина, згідно з останньою волею матері поета, їх слід було видати тоді, коли це буде можливе. Виконавцями заповіту й опікунами спадку мали стати Єжи Анджеєвський, Ярослав Івашкевич, Єжи Турович і Казімєж Вика[116].

Отже, Вика не тільки відкрив Бачинського, він став також опікуном його спадку, дослідником і видавцем його творів. Проте він також був здивований, коли дізнався про реальний обсяг спадщини поета. Виявилося, що Бачинський ретельно датував усі свої вірші, зазначаючи іноді навіть годину їх написання. Як пояснює Вика, Кшиштоф Бачинський усі свої твори, їхні версії, писані на різних листках, збирав у товсті зошити; існування цих зошитів, які назвали кодексами, надзвичайно спрощує роботу видавців[117].

Завдяки друзям Бачинського, його побратимам у Варшавському повстанні, збереглися також чернетки його прозових творів і один драматичний твір без назви. Як пояснює Вика, їх вдалося впорядкувати і видати, за оцінками літературознавця, прозові твори становлять сорок відсотків від усіх творів Бачинського[118]. Як наголосив Вика, увесь доробок Бачинського вдалося зберегти, його збереженням і виданням займалися дві особи: родичка поета Анєля Кміта-Пьорунова і Казімєж Вика[119].

У 1956 році «WydawnictwoLiterackie» запропонувало Виці опублікувати зібрані твори Бачинського, перше видання «Зібраних творів» вийшло 1961 року (однотомник), друге – 1970 року (двотомник)[120], наступні дві едиції «Зібраних творів» Бачинського побачили світ у 1979-му і 1994 роках. Також Вика у 1961 році оприлюднив монографію, присвячену творчості Бачинського «Кшиштоф Бачинський (1921–1944)» [121], яку він видав у 1961 році окремо, а також –  скоротив і подав як вступ до першого видання «Зібраних творів» (1961), пізніше літературознавець уточнив дані в цьому вступі, доповнив його новою фактографічною інформацією про родину поета і подав як вступ до другого видання «Зібраних творів» (1970) Бачинського[122].

Видавці четвертого видання «Зібраних творів» Бачинського (1994 рік) умістили до двотомника бібліографію творів поета за 1984–1987 роки, проте наголосили на тому, що вона також неповна[123]. Згідно зі згаданою бібліографією, за життя поета були оприлюднені такі його твори книжками:

«I. Wydania książkowe dzieł K.K. Baczyńskiego

A. Za życia poety:

1. Krzysztof Baczyński, Zamknięty echem, Warszawa 1939

[Warszawa, lato 1940]

2. Krzysztof Baczyński, Dwie miłości, Warszawa 1939

[Warszawa, jesień 1940]

3. Jan Bugaj, Wiersze wybrane, Lwów 1939 [Warszawa 1942]

4. Arkusz poetycki Nr 1: Jan Bugaj [Warszawa 1944], Wydawnictwo

,,Droga”»[124].

Крім того, у бібліографії перелічені джерела, у яких були видані окремі тести Бачинського за його життя:

«II. Periodyki i wydawnictwa książkowe, w których znajdują się teksty K. K. Baczyńskiego

A Za życia poety:

1. Pieśń Niepodległa. Poezja polska czasów wojny [1942]

Bohater; O miasto, miasto – Jeruzalem żalu ...; Psalm o łasce

2. Słowo Prawdziwe [1942]; wyd. II; 1943

Ojczyzna (Prolog), s. 70–71; Rzeka, s. 72–73

3. ,,Miesięcznik Literacki”, 1942–1943

Wigilia, nr 3; Historia, nr 7; Legenda, nr 7; Młot, nr 7

4. ,,Demokrata”, 1943

Niezwyciężone (Warszawa), nr 80/81

5. ,,Dzień Warszawy”, 1943

Uderz! (,,Oddycha miasto ciemne...”), nr 532

6. ,,Werble Wolności”, 1943

Uderz!, nr 3

7. ,,Droga”, 1944 •

Pokolenie, nr 2; Z głową na karabinie, nr 2; Poległym, nr 3/4;

Tych miłości, które z nami..., nr 3/4

8. Śpiew wojny, 1944

Z wiatrem– anonimowo»[125].

Бачинський також уласноруч створив 21[126] збірочку віршів, які він дарував близьким людям. «Вісім для матері, десять для дружини Барбари, одну для Казімєжа Вики і дві без присвят»[127] Серед посмертних видань на особливу увагу заслуговують:

«1. Krzysztof Kamil Baczyński, Śpiew z pożogi, Warszawa 1947

2. Krzysztof Kamil Baczyński, Utwory zebrane. Opracowali Aniela

Kmita-Piorunowa i Kazimierz Wyka, Kraków 1961; wyd. II,

Kraków 1970; wyd. III, Kraków 1979»[128], а також цитоване у цій розвідці четверте видання Utworówzebranych(1994).