Посестри. Часопис №9 / Під воскресіння

Невіста

 

Казали в Галілеї,

Що третього дня встане...

А я в тривозі. З цієї

Тривоги серце вʼяне.

 

Як пальма у пустині,

Як троща на роздоллі

тремчу, а вітер лине

й гне голову додолу...

 

Немов сарна з своєї

криївки, з дому лину...

Казали в Галілеї,

що встане в третю днину. 

 

Орошений мій волос

Рве вітер з Вертограду.

Тут голос і там голос –

Ту жаль, а там відрада.

 

Та що мені з тієї

гуньби, що в безвість кане!

Казали в Галілеї,

що третього дня встане...

 

Голос

 

Весняний грім! Весняний грім!

Та й блискавка весняна!

Край вашим бідам буде всім,

як вам надія дана.

 

Позбудетесь тривог усіх

і всіх оман лукавих,

і вернуться з своїх доріг

всі, що зблудили з правих.

 

Отсей великий, чорний гріб,

що його камінь тисне,

перетриває кілька діб

і в слушний час він трісне.

 

І вийде з нього блиск і світ –

дух сили й воскресення,

і підніметься під блакить

рука Преображення.

 

І вийде з нього, мов з імли,

дух жизні світло-ясний,

і ніч скінчиться на землі

і день настане щасний.

 

І втихнуть голоси плачів,

Що йдуть тепер до неба,

замовкне брязк важких ланців

і буде так, як треба.

 

І вийде з гробу клич довгу,

братерства і погоди,

і зрівноважить ту вагу,

що важить всі народи.

 

І вийде з нього сонце вмить,

опроменить вселенну;

честь буде тому, хто терпить

Голгофу і Геєнну.

 

І вийде з нього ясний грім,

що знищить світу злобу:

не вічний ж бо ніякий дім,

що встав з чужого гробу.

 

І гріб не вічний, що в імлі

сховав життя безчесно.

Такий вже з небом шлюб землі!

Блажен, хто бачить ясно!