Посестри. Часопис №9 / «Годі вам, холодні роси...»

Годі вам, холодні роси,

Випадати,

Бо ми голі, бо ми босі,

Стужа в хаті.

Хіба менше, аніж треба,

Плачуть очі,

Що сиплетесь сріблом з неба

Серед ночі?

 

Коли б лишень вподовж поля

Походити,

Сльози ті, що ллє недоля,

Всі злічити…

Наглий страх женця забрав би

Враз на нивах,

Бо криваві снопи мав би

По тих жнивах!

 

Гляне сонце, як і досі,

На долину,

Обігріє, випʼє роси

За годину:

Море ж наших сліз чи зможе

Воно спити?

Хіба землю спалиш, Боже,

Всю на світі!