Посестри. Часопис №89 / «прекрасна жінко дороговказе що світить у пітьмі...»
прекрасна жінко дороговказе що світить у пітьмі
ясна зоре королево небес повелителько океанів
пані в червоних черевичках
вдивляємося в тебе на іконах про щось просимо
говоримо часом як до далекої а ти поруч
доторкаєшся до плеча усміхаєшся а часом плачеш
царице всього поглянь на нашу згорьовану землю
подивися на небо яке розриває не лет птахів і сонмів
ангелів а вогонь тільки не той що з блискавок
а той про який і писати лячно бо він вбиває
царице морів подивися на наші моря азовське чорне
в них і досі живуть згадки про поранених риб
в них усе ще чути зойки дельфінів
в їхніх водах ті що вижили все ще оплакують тих
кого не стало
царице морів неба землі володарко світла
поспіши до нас на допомогу
там де запанувала пустеля насади сад де засіявся біль
пожни радість
Маріє Діво така різна і все та сама
дівчинко що говорила з архангелом жінко на віслючку
мадонно у царських шатах
молися за нас
