Посестри. Часопис №83 / забута

Тікаєш. Любі з обличчя риси

Змело повітря.

В воді занурюєшся нарцисом,

В’янеш на вітрі.

 

У солі танеш, в гіркоті моря,

Де ти повстала.

Лиш білий слід твій, відбиток мокрий

Скала відтяла.

 

Буджу з зорею тебе, а очі

Сховав серпанок,

Так ніби зелень спитати хочу:

Чи це вже ранок?

 

Блакить очей твоїх часу сода

Нестримно травить,

Та марять тінню твоєю води,

Вібрують трави.

 

А ти фігура з морської солі,

Дружина Лота,

Кладу на лобі твоїм поволі

Я спогад злота.

 

Мене в безодню ти вабиш, мила,

На ложе спільне,

Щоб сіль сліпа нас дощенту з’їла

І море спило.