«Південь. Сонце. Море...»

Південь. Сонце. Море.

Тичина з веранди спостерігає.

 

На березі чоловік з мольбертом.

Жінка з моря виходить.

Море на полотні,

ніби справжнє.

Жінка поряд з чоловіком,

наче намальована.

 

Дві чайки над морем –

мовби ініціали

імені коханої.

 

Тичина зітхає.

Сорок кроків до моря.

Учора –

жінка на білому простирадлі,

завтра –

пляж безлюдний.

 

Тичина очі заплющує.

Спочатку це, –

як у Бога за пазухою,

потім, – як у череві кита.