Посестри. Часопис №83 / до сну

Ніколи я не казав: сон мара Бог віра.

Чому б це я відсилав до мар

людей, що вснилися в теплі подушки

в світі з іншими законами, де образ

нашої швидкоплинності не має часу в собі.

 

Що мені залишилося – так це, мабуть, лише

повірити в прозорість, досяжну завтра, післязавтра або ніколи

нам, зануреним у велику краплину ночі –

 

Не міряй своїми силами могутності

оманливих вогнів безодні. Дивись з любов’ю

на політ в сонці надокучливої оси,

на кумедну бридкість жаби, на змію, на глиста,

на мстиву бабку, яку я колись назвав Електрою –

і думай, що прокинешся на луці як в дитинстві,

нині, коли сон повільно зліплює твої повіки

і, усміхнена, ти засинаєш

в моїх обіймах.