Посестри. Часопис №82 / Трен VII

О вбрання нещасливі, о жалісні строї

          Донечки дорогої!

Ви чому геть з очей не йдете у недолі?

          Множите мої болі.

Вже ніколи не вдягне вона оті вбрання –

          Щезли всі сподівання!

Сон довічний закрив її очі пречисті…

           Вже суконьки барвисті

І всі бинди тепер нанівець, візерунки —

          Нашій доні дарунки.

Бо ж до ложа тебе довести не такого

          Мала мати, небого!

Не таке тобі віно гадала справляти,

          Яке мусила дати!

Лиш сорочечку вбрала й суконьку простеньку,

           А отець – землі жменьку

В узголів’я лиш кинув. І віно, й ґаздиню –

           Все в одну вклали скриню!