Посестри. Часопис №81 / «Усі ми, Європо, так глибóко стурбовані...»

Усі ми, Європо, так глибóко стурбовані, що деякі навіть убиті. 

Чисть частіше Ютуби, щоб тутешня жорстокість не разила твоїх громадян. 

Деякі з наших ніколи тебе не побачать на власні очі. 

В тебе теж щось із зором, Європо, ти вперто не бачиш 

вибитих їхніх очей і вогнепальних ран. 

Деякі більше не зможуть, Європо, не гнівайся, 

навіть руки тобі дати (хіба що протези!),  

навіть торкнутися спадку культури твоєї минулих віків. 

Сторожѝ свої межі, Європо, щоб тебе не торкнулося раптом, 

прислухайся, на всякий пожежний, чи ми кричимо ще 

від ударів прикладів, армійських чобіт і кийків. 

Діти наші виростуть злими, Європо, не йнятимуть віри 

істеричним й слізливим новинам твоїм про бездомних тварин. 

Ти їм вибач, Європо, ти їм не дивуйся, ми всі тут як звірі –  

нас відстрілюють, наче скажених, патронами для вовків. 

Що ти, Європо, робила тим часом – звіряла пропалих і мертвих? 

мила руки? чекала підтверджень? ховалась як річ-у-собі? 

Миру – мир, муру – мур, тільки гроші не пахнуть. 

І жертви не вартують на захист, якщо вони не голуби?