Посестри. Часопис №8 / «Хто сказав, що слова зараз не мають ваги?..»

Хто сказав, що слова зараз не мають ваги?

Наші слова, які пишуться на повітрі

розпеченим залізом подихів,

кривавими згустками вражають на поблідлих губах,

вгризаються в ґрунт під нашими ногами,

осідають на одяг і черевики

прахом від зруйнованих домівок.

 

Наші слова

тягнуться до близьких – до всіх, розкиданих

по простреленій мапі країни.

Слова  – міцними дротами сполучень,

причепленими до серця,

тугими линвами співтривання.

Як сильно ми спільно можемо любити.

Як сильно ненавидіти.

 

Слова, які згрібаємо у наплічник

в останню мить перед виходом.

Слова, за які хапаємося,

щоб утримати хоч якусь рівновагу,

коли з-під ніг вибивають землю, як хитку табуретку.

Слова, якими притискаємо зяючу рану,

розпанаханий тендітний живіт безпеки,

ще підлітки.

 

Наші слова, тверді та опуклі від люті,

чорні від горя,

як бетонне перекриття давнього бомбосховища.

Немає нічого тривкішого за них,

нічого непроминальнішого.