Посестри. Часопис №102 / Тиша... (Із циклу «Інша вість про радість»)
тих хто блукає у пітьмі
довкола безмовного Слова
тих хто заплющує очі
й боїться бачити правду
тих хто заплющує душу
і втрачає її сліпу –
сім пустель обступають спраглих
сім розгніваних стражів з мечами
і сестра не вкладе їх спати
і брат не напоїть коня
між тисом і тисом – тиша
між небом і небом – тиша
між каменем й каменем – тиша
і надії уже нема
язик присиха до гортані
сухий як слимак і мерхлий
відтятий котиться голос
і долі лежить луна
мертвий дрозд на дорозі
мертве дитя в колисці
мертва церква закрила двері
перед тими хто слізно просив
хліб сирий у печі зачерствів
плід червивий зірвався нестиглим –
Земля здригнулась упавши
і хробак заволав у ній
де буде сказане Слово?
де буде сказане Слово?
між тьмою і тьмою – дорога
між смертю і смертю – дорога
іде Дитина і дише
все тихше ступає ближче –
іде Дитина і дише
і сяйво нове видиха
за нею зринають трави
за нею родяться риби
за нею вінчаються птахи
і липи ронять зірки
тіло її – землиця
кров її – води й ріки
повітря її легені
вогонь – її дух стрімкий
осанна новому саду
що сходить зі світла у світло
осанна новому саду
що виріс посеред нас
чистому саду осанна
без червоточини саду
нині і повсякчас
тут буде сказане Слово
тут буде сказане Слово
почуті померлі від спраги
з розтрісканими вустами
почуті ваші волання
в пустелях й посеред криги
замерзлі – почули й вас
почуті забиті камінням
чиї кості до нас співали
мов цвіркуни на осонні
узяті вогнем почуті
убиті в своїх хатах
хто не зміг залишити дитини
хто не зміг залишити собаки
хто не зміг залишити країни
почуті лежать на дні
у кривавих ріках солоних
почуті в житті і в смерті
і ніколи вже не одні
так ваше причастя стражданням
стає найсолодшим хлібом
і ви вже самі – причастя
що спалить ваших катів
тут буде сказане Слово
тут буде сказане Слово
