Посестри. Часопис №74 / З воєнних віршів

Зовсім удосвіта виводять його у сніги

довго й старанно

вкладають йому до рота кляп

 

легенда має контури страху

спітнілих долонь

кухонної печі

котра квапливо

ковтає рештки рукописів

сестри у шкільному фартуху

з відкритою тюремною камерою

обличчя

 

коли чутно дзвін

і відчиняються двері

мама полька

з безпорадно опущеними руками

дивиться на книжки закидані каменями

листи

його спину

усе є памʼяттю

каже батько

комбатант останньої з війн

який не розуміє нічого

посеред долі

що пересипається

в раптово душній кімнаті

 

а коли ці четверо

у костюмах бездоганного крою

виводять героя

до умовленої автівки

він чує лише

калатання ошаленілого серця

 

(Зі збірки «День твого народження», 1974)