Посестри. Часопис №72 / Акведук

Акведук не зупиниться,

Не подасть нам склянку води,

Біжить так вже тисячоліття,

Збиті верблюжі ноги,

Шкіра відпадає, мов тиньк,

Сонце змучило каравани,

 

Вириває кактусам червоні язики,

висмоктує опіум з маків,

Меле рокитник у жовтий порох

і лише ми, засмаглі аж до золи

стоїмо при дорозі, щоби верблюдам

простягати в руках склянки з водою,

що вже нагрілась

і випаровується.