Посестри. Часопис №70 / Про хлопця, який розмішує повидло

                                    Станіславу Длуському
 

Дерев’яна ложка для розмішування повидла,
З якої стікає солодка смола, коли в горщику
Белькоче бульбашками сливова магма,
І для того, хто не може охопити ціле,
Такий-сякий порятунок у збереженій подробиці.
Бо, так чи інакше, що я знав про них?
Справжнє, тверде, мов діамант, мало,
Зрештою, відкритися в невідомому 
Майбутньому і, як мені здавалося, все попереднє
Було лише передчуттям того самого. Наївний. 
                                                  Тепер я знаю,
Що неуважність є непростимим гріхом,
А кожна частинка часу має остаточний вимір.