Посестри. Часопис №70 / |||паніка|||

1.

кричить сирена свою нескінченну пісню про тривожне теперішнє

ААААААААААААААААААА

розсипає літери навсібіч наче останній сніг

падають вони на дороги дахи через відкриті кватирки у квартири й у наші роти

роздивляємось у вікнах стовпи диму що підпирають небо

ковтаємо А наче муху яка невдало проклала маршрут

тепер у тебе в горлі й у мене в горлі застрягла риб’яча кістка літери А

хіба там кістка – ціла риб’яча голова

випадає з рота як гаряча картоплина

розбиває тарілку й чашку

от і поснідали

 

2.

що далі від дому то важчими стають рюкзаки

 

зупиняємось перепочити

випрямити спини

віддихатися

випити води

 

відкриваємо рюкзаки наче таємниці

а там поміж усіма нашими речами

самі літери А

хто їх спакував

| не я

| і не я

 

викладаємовсезрюкзаків

витрушуємо сміття літер на холодну землю

складаємо речі

 

йдемо

зупиняємось

перебираємо речі

знову витрушуємо ці кляті літери А

складаємо речі

 

йдемо

витрушуємо

 

і скільки б не зупинялися

скільки б не витрушували

важчали рюкзаки

 

3.

якщо багато разів повторювати одне слово

воно врешті втратить будь-який сенс

 

| паніка паніка паніка паніка паніка пАніка | паніка паніка паніка паніка панікА паніка паніка паніка паніка пАніка паніка | паніка паніка паніка паніка панікА паніка паніка паніка паніка панікА паніка паніка паніка паніка паніка | паніка пАніка паніка паніка паніка паніка панікА

 

| війна

 

4.

евакуювали тіла

а себе забули

 

ми десь далеко-далеко

затоптані чужими черевиками

у власному домі