Посестри. Часопис №7 / "псування інструкцій завжди було справою честі"
***
псування інструкцій завжди було справою честі
де музика кров’ю стікає під шум шапіто
я друга валторна у цьому страшному оркестрі
а першою скрипкою бути не хоче ніхто
мої коломбіни пірнають у пахощі міста
під шелести суконь під шепіт і регіт і знов
у синьому мареві вірять прогнозам таксистів
і варять на кухнях спагеті з найкращих промов
в тонованих джипах додому пливуть генерали
аби не дивитись на купи зів’ялих вінків -
не знайдеш країни що краща за ту яку вкрали
не знайдеш війни яка не лишає слідів
усе продається ось тут на прокурених сходах
де світло зникає але не зникає пітьма…
на вірусне лезо весни натикається подих
немає любові немає любові нема…
немає нічого і очі в які б заховався
потуплено дивляться десь між німих сторінок
я друга валторна – мене добре чути у вальсі
мене добре чути у вальсі планет і зірок
так дощ набирається сил між потоків горішніх
і хмари виштовхують грім у своїй боротьбі…
бо музика це не завжди – те що винайшли інші
бо музика іноді – те що наснилось тобі
