Посестри. Часопис №5 / Тіні

ТІНІ

ми їли землю бо вона смачна
бо всі листки пожерла сарана
і вили пси на місяця відбиток
і пил доріг прогірклий і сухий
дер горло нам у темряві тісній
коли здіймалась ковила мов свідок

був перший день солодшим за усі
був другий день в страшній своїй красі
а далі тижні ніби м’яті вишні
проходили свої і не свої
незібрані неначе врожаї
неясно – чи майбутні чи колишні

але життя – найкраща із пригод
коли війна мов смуга перешкод –
ми їли землю і вона нас їла
бо хто без неї ми якщо крізь нас
говорить простір і приходить час
і прагне настромити всіх на вила…

ми всі нащадки спалених племен

ніхто не називатиме імен –
вага душі вимірюється кроком
де тіні виринають із глибин

ніхто не нарече тебе пророком –
ніхто не визнаватиме провин