Посестри. Часопис №64 / вірш для тих, хто писав гарні автографи

риючись на полицях запилених від книжок

знаходжу імена й перо на вагах

навпроти серця

немає значення що легше

 

тих колишніх тих живих

і тих кого пам’ятаю

сприймаю однаково близько

 

вчитуюсь у слова

звернені до мене хоча мене тої немає

сторінки написані вручнусписки помилок

квитки з паризького метро

хаотичні записи й фотографії

з яких душі відлетіли

й блукають по наляканих смітниках закутках

 

треба ці полиці завісити забути

не жахати

випадкових перехожих