Посестри. Часопис №63 / Про Норвіда

Великий англійський письменник і друг Польщі Честертон писав, що оцінює людей і народи насамперед за їхніми ворогами. Від першого ж знайомства з Польщею він не припиняв дивуватись, що її запеклими ворогами виступають саме ті нації, які характеризуються найбільшою безжалісністю та політичним цинізмом, що топчуть основні права та людську гідність, позбавляючи свободи інші народи. Й от вони звинувачують Польщу в анархії, жорстокості та імперських амбіціях, ще й повчають, як покірно їй належить зносити всі «заслужені» злочинні експерименти над нею.

Уже Норвід знав цих ворогів Польщі та їхні наклепницькі методи з її девальвації. У його час голосів, що вони дискредитують польський народ, вистачало навіть у гостинній Франції, насамперед в осередку Великої Еміграції – Парижі. У вірші «Прокляття» Норвід дає їм гідну відсіч:

Не сходив наш король на ешафот,
«Бунтівники!» – вигукує француз.

Хоч наш чернець не зраджував чеснот,
«Єретики!» – лунає звідусюд.

Земель сусідських не чіпав наш плуг, 
«Загарбники! Агресори! Бандити!»

Не вмер в російській букві польський дух,
Тому нас вчать пошані до традицій?

Та прийде час і геній християнства
Зростить в народах совість-немовля;

Спрямить доріжки лабіринт політик…
Сконає з голоду імперський мінотаврЕпіграфом вірша служить фрагмент 89-го псалма: «(89-51) Згадай, Господи, про ганьбу рабів Своїх, яку я ношу в своїм лоні від усіх великих народів»[1]

Час життя Норвіда (1821–1883) був періодом кристалізації поняття нації. Цей процес у Європі пришвидшили французька революція, наполеонівські війни, трагедія Польщі та розсіяна по всьому світу польська еміграція.

Великі європейці того часу вірили, що варто народам скинути з себе ярмо «коронованих тиранів», як вони утворять велике братерство вільних із вільними та рівних із рівними. Про стосунки вільних народів мріяли Міцкевич, Мішле, Герцен та чимало інших. Дивлячись на прапор Молодої Німеччини, великий історик французької революції Мішле не міг стримати сліз. Бо ж у цьому прапорі йому бачився світанок свободи. Але гіркий Гайне вже тоді написав рядки, які ми сьогодні читаємо як реалізоване пророцтво. Він писав, що ще ніхто не розгледів прихованої у німецькому народі сили варварства та нелюдської пихи, тож щойно Німеччина відчує себе достатньо сильною, аби відкрито проявити себе – вона проллє море крові та сліз і досягне невідомих в історії розмірів жорстокості та злочинності.

У той же період Норвід намагався «підступитися до основних питань стосовно природи національного». Він був занадто свідомо віруючим католиком, аби не бути національним й універсальним водночас; уже тоді він застерігав від національного егоїзму, «що об нього розбилась цілісність людства», у серії поетичних і філософських праць, у багатьох листах він досліджував сутність національності, зокрема польської: які потенційні сили вона у собі містить, яку власну ідею судилось втілити польському народу.

Концепція національності Норвіда є діаметрально протилежною хижацьким націоналізмам, побудованим винятково на національному егоїзмі, що вони досягнули найбільш небезпечних для світу форм у нацистській Німеччині.

Поняття національності за Норвідом є складним, оскільки вимагає не лише емоцій або готовності до жертв, а й постійних зусиль думки, боротьби з легкою, самозакоханою нерухомістю (він називає це «свинуватістю» і викриває її навіть у героїв «Пана Тадеуша»). Він вимагає постійної напруги, чутливої готовності засвоювати чужоземні цінності, ратує супроти винятковості, що є різновидом гетто – формою найбільш скам’янілої, нерухомої, а отже, відсталої національної свідомості.

У лютому 1864 року, себто під час повстання, Норвід пише лист до генерала Владислава Замойського, фрагменти якого я цитую:

Передвічний зробив нас свідками справи, про яку ніхто з поляків не наважується й подумати. [...] У будь-якому іншому народі давно б уже приступили до основних питань, наприклад, що таке національність? – а для нас це залишається загадкою! [...] Національність – це не винятковість, а сила привласнення собі всього того, що конче необхідне для прогресивного розвитку власних стихій.

Якби англійська мова була очищена від сторонніх елементів, то нею стало б неможливо розмовляти не лише в парламенті, а й навіть на кухні.

Чеська мова надзвичайно чиста, але саме через цю чистоту й помирає! Полякам слід спитати себе: чому навіть у царині релігії пуританство є єрессю???... Бо в релігії пуританізм завжди призводить або до єврейства, або до археології, тож усе закінчилося би тим, що церква перетворилася б на музей старожитностей! Папою Римським став би Нойверкерке! – Хто замінить патріотизм на виключність [...] як це зараз розуміють поляки, а розуміють так лише через переслідування Миколи та утиски Миколаївської цензури, той мусить обов’язково зробити із вітчизни секту і закінчити фанатизмом!! – оте, ЩО СЬОГОДНІ Й ВІДБУВАЄТЬСЯ!

[...] Якщо патріотизм – це творча сила, а не сила відокремлення і висихання, то Вітчизна не може бути СЕКТОЮ...

Ось чому поки ми були не сектою, а творчою силою, польські корони покладались на іноземні голови. У нашої Батьківщини було небагато настільки страшних ворогів, як шведи. Проте один із них став нам великим королем, бо ж будучи королем творчого народу, він не міг не бути добрим, не міг не бути великим. Очолював нас і варвар Ягайло, а був він настільки ж варваром, як Микола. Ядвіга цілими днями потопала у сльозах поруч із настільки диким чоловіком, що він навіть говорив якоюсь мовою, котра не мала з польською нічого спільного! – але тоді ми мислили не по-сектантськи, а отже, не були схильні до сектантського фанатизму на зразок теперішнього. Тоді-бо ми вважали, що національність визначається силою присвоювання, а не силою пуританської ексклюзивності. Ми перемагали татар, бо голили чуприни по-татарськи, билися на татарський лад і їздили верхи, як татари.

У найбільш національну польську! епоху ми розмовляли латиною, італійською та іспанською мовами – бо тоді ми становили не секту: ми становили народ. 

Можливо, всі ті удари, яких зазнала Польща та кожен поляк, жертви, труднощі й поневіряння, а також доля нашого покоління, отриманий досвід і пережиті нещастя – врешті сплетуться у стежки до цієї складної, творчої, привабливої національної свідомості, доступної не лише рідкісним геніальним особам на кшталт Норвіда, а й цілому народу.

1944