Посестри. Часопис №56 / Із «Біловезьких сонетів»

3

Ми тут – вдихнути простір попри час

Воєнного нового лихоліття.

Застрягли в снах слова несамовиті,

Що розбудили серед ночі нас.

 

Знов тиша над GRUSzkami розлилась,

Якою все пов’язане у світі.

Загрузти би в біорізноманітті,

Набратись в ньому сили про запас.

 

Хай висмикнуть нас долі і кохані,

Але й надалі в первісному стані

Ступатиметься вчасно за поріг.

 

Розкажуть предки нам, про що не встигли,

І виплавиться в зоряному тиглі

Що ніби вперше осягнути зміг.