Посестри. Часопис №56 / Фрашки. Із книжки «Історія польської літератури»
Фрашки, невеликі твори, часто дотепні, це улюблений жанр у давній польській літературі. Миколай Рей такі твори назвав «фігліками», проте як назва жанру в ужиток увійшло слово, запропоноване Кохановським: фрашки. Слово походить від італійської «frasca» – гілка, а в множині «frasche» – це дрібниці, дурниці.
Цей жанр має античний родовід, походить від грецької епіграми. Збірки грецьких епіграм різні автори створювали у період пізньої античності, їх називали словами «stephanos» (тобто «гірлянда», «вінець») або «anthologia» (тобто «букет»). Антична епіграма спочатку була написом на надгробку (епітафія), автентичним або вигаданим, літературним, що підсумовував чиєсь життя. Епіграми писали Теокрит, Сімонід Кеоський, а навіть, за переказами, Платон перед тим, як захопився філософією. Класичною збіркою епіграм є «Палатинська антологія», Кохановський використовував «Грецьку антологію» – збірку, опрацьовану в І ст. до н. е., що була надрукована у часи Ренесансу.
Найвідомішим римським автором епіграм був Марціал, у його творчості знайдемо епіграми з нагоди різних свят, нагробні, похвальні, сатиричні, еротичні та різні присвяти. У Новому часі цей жанр був популярний між поетів, що писали латинською мовою. Свої латинськомовні твори такого типу Кохановський називав «foricoenia» (тобто застільні пісні, складне слово від «coena» і «foris» – «поза домом»). В Європі, а також у Польщі, кружляли різні збірки латинських епіграм, а трохи згодом були популярні «Епіграми» Джона Оуена (1563? – 1622), до них зверталися автори XVII століття.
Фрашки Кохановського диференційовані, серед них трапляються двовірші, проте є й довші, деякі з них повторюють ідею античного твору, але не завжди. Основний принцип – це легкий тон, жарт. Невисоке місце в класичній ієрархії жанрів дозволяє навіть використовувати фамільярність, що трапляється серед «Фігліків» Рея і «Фрашок» Кохановського. Деякі фрашки і пісні розвивають одну ідею, наприклад, у «Пісні ХІХ» (1) і фрашці «Na starą» («До старої») йдеться про еротичні пропозиції немолодій жінці; якщо у фрашці події описуються у сатиричному тоні, то пісня не обмежується лише жартом і еротичною алюзією, що міститься у чотирьох рядках, а впроваджує трохи серйозніший тон і кілька картин: жінки перед дзеркалом, на бенкеті, наче вдягнутої «не у своє» вбрання; загалом покликається на античну думку, що побутувала у багатьох творах, про те, що кожен вік має свої права: молоді мають тішитися життям, а старі гідно поводитися.
Перша фрашка з першої книги фрашок Кохановського – це жарт, адресований читачеві: якщо хто отримав книжку безкоштовно, то він заслуговує похвали, проте якщо заплатив за неї, це означає, що взамін за гроші отримав дрібницю, тобто розтратив їх. Попри таку присвяту – фрашки надзвичайно популярні і мають велику цінність. Тут є мотиви, що перегукуються з творами Анакреонта, зокрема застільні, любовні зітхання, літературні епітафії, є вербальні ігри, так звані раки, у поетичній традиції їх називають «versus cancrini» (прочитані з кінця, вони мають протилежний смисл).
Бачимо тут тематичне багатство, характерне для епіграм, що мають тривалу традицію різних літературних утілень, проте досконало і стисло опрацьованих – та ще й уперше польською мовою. Увагу привертають оригінальні мотиви. Улюбленим деревом Кохановського була липа, у кількох творах поет вихваляє тінь липи у спекотний літній день. Ян Кохановський під липою біля власної садиби у Чарнолісі – це образ поміщицької ідилії, глибоко вписаний у символіку польської культури.
Ще одним оригінальним художнім винаходом Кохановського є короткі сценки з діалогами. Їх є кілька, найвідоміша фрашка – «O doktorze Hiszpanie» («Про доктора іспанця»). Оповідна частина невелика, дія розгортається крізь призму діалогів: висловлюються учасники пиятики, незадоволені тим, що доктор іде спати і не хоче далі з ними випивати. Зрештою, вибивають двері, застають доктора в ліжку і змушують пити. Останнім говорить доктор, із сумом стверджує, що лягав спати тверезим, а встане пʼяним. Тож тут забавна головна думка твору, а також кумедне речення: «doktor nie puścił, ale drzwi puściły» («доктор не піддався, проте двері піддалися»). Маємо тут також сцену з придворного життя, яку можемо уявити, та спостереження щодо зловживання алкоголем. Ми не знаємо, хто брав участь у пиятиці, її учасників не назвали.
Александр Брюкнер висловив думку про те, що дія могла розгортатися у Вільні, а Кохановського не було серед учасників, йому лише розповіли про подію. Цікаво, що попри створення багатьох застільних пісень, поет застерігав не зловживати алкоголем («Iż pijaństwo jest rzecz sprosna a nieprzystojna człowiekowi» / «Що пияцтво – річ безсоромна і непристойна для людини»).
Знаємо, ким був доктор іспанець: його звали Петро Роїзій (нар. бл. 1506 року в Альканьїсі, Іспанія, помер 1571 року у Вільні), був доктором права. Навчався в Італії, його запросили до Польщі, деякий час був викладачем Краківської академії, потім став радником короля Зигмунта Августа та управителем майна у Литві. Він писав твори латинською мовою, був автором епіграм, зокрема пісні про святого Станіслава та епічної поеми «Sarmatis. Historiae Poloniae». Є також героєм твору Миколая Рея – з похвальної фрашки у «Звіринці» дізнаємося, що він був косоокий, дивився криво, але мислив рівно.
