Посестри. Часопис №50 / Ян Кохановський. Уривок восьмий із книжки «Історія польської літератури»

Якщо Миколай Рей – це батько польської літератури, то Яна Кохановського треба називати батьком польської поезії, що домінувала над прозою в нашій літературі багато століть поспіль (хтозна, чи не досі). Таку думку висловив Тадеуш Бой-Зеленський, видатний перекладач французьких класичних романів, а повторив її Чеслав Мілош. Ян Кохановський перший використовував традиції латинської і грецької поезії, а також – як перекладач псалмів – староєврейської мови у своїй творчості польською мовою – та на кілька століть визначив художні прийоми і рівень поезії польською мовою. Кохановський усвідомлював важливість своїх дій і свого новаторства.

I wdarłem się na skałę pięknej Kalijopy,

Gdzie dotychmiast nie było śladu polskiej stopy.

 

Я вдерся на скалу красуні Калліопи,

Де досі не було сліду польської стопипереклад дослівний, не поетичний[1]. 

– написав він у присвяті до «PsałterzaDawidowego» («Давидового псалтиря»), перекладу біблійних псалмів, дякуючи за опіку, а також, може, і за натхнення краківському єпископові Пьотру Мишковському.

Ян Кохановський (1530 –1584) народився на радомській землі (у Сицині). Походив із середньо заможної великої шляхетської родини. Від 1547 року навчався в Кракові. Незʼясованими залишаються його взаємини з герцогом Альбрехтом Прусським, що був прихильником лютеранства. Відомо, що Кохановський кілька разів перебував у Кенігсберзі. Є припущення, що герцог Альбрехт фінансував його навчання в університеті в Падуї, де вчилося багато поляків. Падуанський університет був важливим осередком ідей гуманізму, власне там Кохановський здобув освіту, характерну для італійського Ренесансу. Його навчання було пов’язане переважно з римською та грецькою літературою.

Побував у Римі й Неаполі. 1559 року, повертаючись із Італії, поет завітав до Парижа; єдина згадка про це перебування зʼявляється у вірші та містить повідомлення про те, що він бачив Ронсара. Пʼєр де Ронсар був на той час відомим у Європі автором любовних сонетів, тож Кохановський мусив щось знати про цього поета, хоча перебільшенням було би стверджувати, що його надихала творчість французької Плеяди.

Після повернення до Польщі й розподілу майна поміж братами і сестрами Кохановський почав служити секретарем при дворах, спочатку це були двори великих родів із Малопольщі, а згодом – короля Зигмунта Августа. Опікуном Кохановського був єпископ Мишковський, що забезпечив йому дохід із двох приходів. Для цього потрібно було прийняти нижчий священницький сан, проте цей чин він виконував лише формально.

Його карʼєра при дворі обірвалась через кілька років. Кохановський був свідком багатьох важливих політичних подій свого часу: конфлікт із російським царем Іваном Грозним у зовнішній політиці, а у внутрішній – зміцнення осередку королівської влади та формування інституту шляхетської демократії, тобто сеймів у Речі Посполитій. Після смерті бездітного Зигмунта Августа – останнього з династії Ягеллонів – Польща стала виборною монархією. Вибори короля відбувалися у сеймі, що складався з представників шляхти, яких обирали на місцевих сеймиках. Першим виборним королем був Генріх ІІІ (його у Польщі, за латинським взірцем, називали Валезієм), про це подбала його мати Катерина Медічі. Кохановський підтримував цей вибір, хоча кандидатура викликала серйозне занепокоєння, адже у Франції на тлі релігійного конфлікту з 23-го на 24 серпня 1572 року відбулася різанина гугенотів (Варфоломеєва ніч).

Роль претендента на польський трон у цьому конфлікті не була зʼясована, проте після підписання зобовʼязань (так звані генриківські статті), що містили пункти про релігійну толерантність, 21 лютого 1574 року Генріх Валезій був коронований на короля Польщі та великого князя литовського. Цю подію Кохановський ушанував латинським віршем. Правління Генріха було недовгим. У червні цього ж року помер його бездітний брат і з’явилася можливість отримати корону у Франції – він таємно залишив Польщу. І, звичайно, був коронований як Генріх ІІІ, помер унаслідок замаху 1589 року.

Зовсім інакше виглядає ця справа з французького і польського боку. Французька громадська думка у втечі короля звинувачувала клімат і дикі звичаї. Польська думка підтверджує відмінність у звичаях: Генріх мав подвійні сережки, використовував парфуми, любив убрання, яке в Польщі вважалося нечоловічим. Він не хотів одружуватися зі старшою на двадцять чотири роки Анною Ягеллонкою, сестрою Зигмунта Августа. Політичні справи його мало цікавили. Відразу після втечі Генріха з Польщі зʼявився антипольський вірш секретаря Генріха Філіпа Деспорта «AdieuàlaPologne». Ян Кохановський відповів латинським твором «Gallocrocitanti» («Співаючому півневі») та байкою «Deelectione, coronationeetfugaGalli». Отож, політика впливала на творчість Кохановського.

Вибори наступного короля Польщі та великого князя литовського, князя Семигорода Стефана Баторія урегулювали півторарічну політичну кризу. Баторій погодився одружитися з Анною Ягеллонкою (згодом уникав її), виявився енергійним володарем, що знав регіон та втручався у воєнні конфлікти. Це було важливо з огляду на тогочасну війну з росією. Ян Кохановський у той час відмовився від діяльності при дворі, вийшов із духовенства, одружився (з рівною собі за станом жінкою Доротою Подльодовською) та осів у селі Чарноляс на радомській землі, дослуховуючись рад мудреців-стоїків, що рекомендували відмову від світського життя та поміркованість. Він несподівано помер у пʼятдесят чотири роки, 22 серпня 1584-го, під час подорожі до Любліна, де хотів зустрітися з королем у справі вбивства свого шваґра, якого вислали до Туреччини по коней для королівської стайні.

Уже за життя він зажив слави і був свідомий цього:    

O mnie Moskwa i będą wiedzieć Tatarowie,

I różnego mieszkańcy świata, Anglikowie,

Mnie Niemiec i waleczny Hiszpan, mnie poznają,

Którzy głęboki strumień Tybrowy pijają.

(Pieśń XXIV, Księgi wtóre)

 

Про мене дізнаються Москва і татари,

І всі люди світу, англійці,

Мене німець і відважний іспанець знатиме,

Ті, що пʼють воду з глибокого Тибру.

(Пісня XXIV, Книга друга)переклад дослівний, не поетичний[2]

Можна сумніватися, чи це передбачення здійснилося. Європейський обіг, обмін думками та можливість слави були пов'язані з тим, що автор послуговувався мовою еліти – латиною. Спочатку, під час навчання у Падуї, Ян Кохановський (JoannesCochanovius) писав латинською мовою; до кінця свого життя був поетом обох мов. Однак найбільше значення має його польськомовна творчість. На цьому полі він був першим і найвидатнішим поетом у XVI столітті – не лише польським, а й словʼянським.