Посестри. Часопис №50 / «марнотратство тіл, брівних вигинів, персикової цери...»

марнотратство тіл, брівних вигинів, персикової цери, 

безпомильно нап’ятої на вилицях. знову після канікул 

новісінькі бюсти розтинають повітря в автобусі. 

 

у своєму кутку хлопці баритоном на два тони притомнішим 

перебирають думки й зауваги про ручну обробку, знаряддя, 

нового вчителя типології металу. два щепи 

 

зустрічаються на Ринку, підходять із двох сторін, розгілля  

шляхів на лавці. соковитість, язики сплітаються, шквал  

розсипаного волосся над дзеркалами з висихаючого дощу 

 

знизую похилими плечима, чи ж іще одна осінь потрібна 

у звуженні між вигляданням майбутніх речей 

і розгляданням минулих 

 

з рідіючим волоссям і хребтом, який щоразу нижче  

згинається луком, 

і невже я іще один раз не збагну повчання 

 

з рудоволосого сонця, що просвітлює ніжні волосини на шкірі, 

уже не моєї, але однак. з листків, що опадають, але однак – 

щоразу учень тупіший надломиться от-от учитель