Посестри. Часопис №5 / «У малинових хащах, від цікавого ока...»

У малинових хащах, від цікавого ока

З головою сховавшись в кущі – не годину

Ми зривали за ніч придоспілу малину.

Твої пальці були закривавлені соком.

 

Джміль гудів басовито, ніби сварячи квіти,

Бік промінню підставив листочок несмілий,

Павутиння старого діадеми яскріли,

Жук рудий виповзав на осоння пригріте.

 

Жар з малинника вверх підіймався покатом,

Шепіт тихнув, шарівся, як малини червоні.

Я губами збирав із твоєї долоні

Пипки ягід, просяклі твоїм ароматом.

 

І зробилась малина знаряддям любові,

Щонайпершого пестоща – з неба і з раю –

Що п’янить сам себе, бо себе тільки знає,

І жадає повторення – в подиві – в нові.

 

І не знаю, як сталось – блискавично і млосно –

Ти торкнулась губами до чола мого голого.

Я вхопив твої руки – ти віддала серйозно,

А малинові хащі стояли навколо.

 

W malinowym chruśniaku

W malinowym chruśniaku, przed ciekawych wzrokiem
Zapodziani po głowy, przez długie godziny
Zrywaliśmy przybyłe tej nocy maliny.
Palce miałaś na oślep skrwawione ich sokiem.

Bąk złośnik huczał basem, jakby straszył kwiaty,
Rdzawe guzy na słońcu wygrzewał liść chory,
Złachmaniałych pajęczyn skrzyły się wisiory
I szedł tyłem na grzbiecie jakiś żuk kosmaty.

Duszno było od malin, któreś, szapcząc, rwała,
A szept nasz tylko wówczas nacichał w ich woni,
Gdym wargami wygarniał z podanej mi dłoni
Owoce, przepojone wonią twego ciała.

I stały się maliny narzędziem pieszczoty
Tej pierwszej, tej zdziwionej, która w całym niebie
Nie zna innych upojeń, oprócz samej siebie,
I chce się wciąż powtarzać dla własnej dziwoty.

I nie wiem, jak się stało, w którym okamgnieniu,
Żeś dotknęła mi wargą spoconego czoła,
Porwałem twoje dłonie - oddałaś w skupieniu,
A chruśniak malinowy trwał wciąż dookoła.