Посестри. Часопис №48 / Живиця

якогось дня закінчиться війна  

і ми усі нарешті заживемо 

(о як ми всі нарешті заживемо!) 

затягнемось як рани, відростемо 

як культі ніг і рук, як та очна 

порожня яма, де навіки темно. 

покличемо загиблих. поіменно. 

і всі прийдуть. і будуть так дивиться, 

аж стигнутиме кров, немов живиця... 

а поки що тримайся за живе  

коріння глоду (глід лікує серце), 

бо тільки серце уміщає все це, 

а розум – відмовляється й не йме...