Посестри. Часопис №38 / «Де твоє, смерте, жалó?..»

Де твоє, смерте, жалó? де, аде, твоя перемога?  

Силою тої любові, що зцілює,   

робить цілими розполовинених нас,  

відкочуєш камінь із серця як камінь від гробу  

і бачиш — нікого, і кажуть — що смерті нема   

остаточної, смерть як дорога  

безжальна моя, хоч ніхто не вертає назад   

дорогою тою, жалó залишає жалóбу,  

та радість — як світло, що б'є із нізвідки,  

що іноді сходить до всіх безутішних —   

і гладить по головах нас, як дітей,  

і смерть нам, як приклад, приводить   

і каже — погляньте, це смерть,  

віднині у неї немає жалá  

а смерть додає: ні жалá, ані жáлю немає.