Посестри. Часопис №34 / тому існує ніщо

а потім годилося нам попрощатися.

потяг, червоні лампи в останньому вагоні

як жаринка, що віддаляється в очах.

мішки з листям, зіперті на дерево,

може скульптури з подиху та стрімкої води. може:

тож так не було. не тоді

 

того року почався час,

що біжить для всіх,

крім тебе. ніщо існує — і воно обтяжливе,

походить від уміліших богів, які здатні

створити небуття і навчити його

ходити, і щоб їло самостійно

 

бляшанки та гній лежать на розжареній соломі

на оборах, метеоритний дощ,

якого я вздрів уночі, давно, собаки, схоплені

на бігу — те, що ми освоїли,

що нам видавалося

 

з книжки «світ належав мені», 2014 рік