Посестри. Часопис №33 / Ружа

Чи я пурпурові маки 
Кидав на дорогу темну? 
Я сон мав. Який? – ніякий. 
Уже й не згадаю, певно. 
 
Твої ці вуста розради? 
Моїми були долоні? 
Пустка – глиб мого саду, 
У брамі – серпик червоний. 
 
Дням до часу байдуже, 
Ночам – в озерах кволо... 
Коли ти цвітеш, руже? 
"Я не квітну ніколи..." 
 
"Я не квітну ніколи..." 
Чи твій це голос, о руже? 
Слово за словом, по колу. 
Дням до часу байдуже. 

RÓŻA 
 
Czym purpurowe maki 
Na ciemną rzucał drogę? 
Sen miałem, ale – jaki? – 
Przypomnieć już nie mogę. 
 
Twojeż to były usta? 
Mojeż to były dłonie? 
Głąb’ sadu mego – pusta, 
We wrotach – księżyc płonie. 
 
Dni się za dniami dłużą, 
Noce – w jeziorach witam... 
Kiedy ty kwitniesz, różo? 
– "Ja nigdy nie zakwitam"... 
 
– "Ja nigdy nie zakwitam"... 
Twójże to głos, o, różo? 
Słowo po słowie chwytam, 
Dni się za dniami dłużą...