Посестри. Часопис №103 / Тюльпани

                                                                     Лєні

 

У маленьких печерах на вузьких стежках

я пам’ятала про дні світла

яке проходило мов злодій через скляну вазу

з тюльпанами

що хилили голови достоту як мусульмани в мечеті

тюльпани

купує Лєна

їхні голови білі й темно-фіолетові

з несміливим запахом

на столі в кухні, на столі в бібліотеці,

де, здавалося би, їм не місце

їхні довгі шиї роздувалися у збільшувальному склі

ваз в обіймах

води, лягали поруч зі своїми тінями

ніби коханці

поруч газета, на першій

шпальті спалені будинки, чорні тичинки тюльпанів

і біографія Сібеліуса, який хотів

написати оперу як Вагнер, пив

багато вина й палив сигару, тільки

один келих і дві сигари сьогодні

підраховував, наче це були гроші, і будував дім

гарний, дерев’яний дім біля лісу, в якому

не зміг нічого написати, нічого для нас

меланхолія виявилася легкозаймистою

значно раніше він написав симфонії

довгі мов каравани, що рівномірно рухалися

повні усього, лісовими дорогами

просто неба

вранці одна голівка тюльпана лежала

окремо в маленькому келихуз-під вина

не знаю, хто залишив увімкненим світло.