Посестри. Часопис №31 / Кроки

чисті мов скло 
міської опівночі 
жіночі кроки 

моторошною мужністю 
вони у гордім герці з ляком 
що пробує метроном ходи 
збити на скоромовку 

коли ти барилася 
я чатував на твої кроки 
чуйним полохливим звіром 
завітривши 

навіть пізні ратушеві дзиґарі 

з кожним вистуком каблука 
у сходовій клітці 
я здоймався духом 
і падав стрімголов у розпач 
коли хтось що був не тобою 
байдуже проминав наш поверх 

інколи я відчував себе 
у терпкому тілі персонажа з новели 
яку ти мені колись прочитала 
то він наслухав кроки на сходах 
які проминали його помешкання 
і зловісно вилунювали 
щораз вище і вище 
над головою 

а тоді зі жахом 
приголомшувала свідомість 
що вище 
нема ні поверху 
ні східців