Посестри. Часопис №29 / Плуг

Вітер.
Не вітер —  буря!
Трощить, ламає, з землі вириває...
За чорними хмарами
(з блиском! ударами!)
за чорними хмарами мільйон мільйонів
мускулястих рук... 
Котить. У землю врізає 
(чи то місто, дорога, чи луг) 
у землю плуг.
А на землі люди, звірі й сади, 
а на землі боги і храми: 
о пройди, пройди над нами, 
розсуди!
Й були такі, що тікали.
В печери, озера, ліси.
—  Що ти за сило єси? — 
питали.
І ніхто з них не радів, не співав.
(Огняного коня вітер гнав -
огняного коня — 
в ночі — )
І тільки їх мертві, розплющені очі
відбили всю красу нового дня!
Очі.