Посестри. Часопис №27 / «Вже північ. Хмура тінь півсвіту обіймає...»

Вже північ. Хмура тінь півсвіту обіймає,

А серце не дає спочинку почуттям,

Женеться за давно утраченим життям,

Зітхання із грудей щохвилі вилітає.

 

Хоч тіло стомлене вві сні відпочиває,

Та думка лине в край, де вільно мріям,

                                                                     снам,

І мчить за привидом, мов шле він щастя нам,

До іншої душі душа й крізь сон волає.

 

Є цвіт, що, уночі розкривши пелюстки,

У сяйві місяця цвіте, росою вмитий,

Аж поки вранішній зійде туман легкий.

 

Є серце, в глибині грудей кривавих скрите,

Що спочива вночі, вночі слізьми облите,

А вдень, знеможене, ховає біль тяжкий.

Фінансовано Міністерством культури та національної спадщини