Посестри. Часопис №24 / «Все – музика Шопена, якого сам Бог слуха...»
У салоні Інституту літератури 1 вересня відбувся фортепіанний концерт: грала шістнадцятирічна піаністка Іларія Шевчук-Шнайдер. Народжена в Херсоні, вона займається грою на фортепіано з 5 років (клас педагога Галини Осадчої), є лавреаткою багатьох українських і міжнародних конкурсів, стипендіаткою мера міста Херсона та Союзу українок США. Талановита піаністка внаслідок російської агресії на Україну опинилася навесні 2022 року в Кракові, де знайшла підтримку в літературній і музичній родині письменниці Жанни Слоньовської. Зараз Іларія навчається в Державній музичній школі ІІ ступеня ім. Ф. Шопена у класі проф. Мілени Кендри. В серпні дівчина взяла участь у 32 Міжнародному музичному конкурсі в місті Ополе. Зустріч у салоні Інституту літератури провела Мальвіна Корж.
Концерт, який відбувся під егідою Програми мистецьких і перекладацьких резиденцій, що фінансується Міністерством культури та національної спадщини республіки Польща, складався переважно з творів Шопена. Це один із найулюбленіших композиторів не тільки в Польщі, а й в Україні. Його музика не раз згадується у творах українських авторів, зокрема в оповіданні Ольги Кобилянської «Impromtu phantasie». А в «Valse mélancolique» вона описує враження від виконання ще одного шедевра Шопена:
Грала етюд Шопена ор. 21 чи 24.
Кілька разів раз по раз.
І в тім, що вона передше говорила, була, мабуть, правда. Я чула не раз сей етюд, чула й забувала наново, але коли вона грала його і кілька разів раз по раз, — я неначе інший слух дістала.
Душа стала здібна розуміти музику...
Кімната стала мінитися. В неї напливали лагідно, одностайними хвилями, один по другім, один по другім, звуки. Все звуки й звуки. Хвилюючи сильніше й слабше, піднімаючися високо й спадаючи знов, заповняючи широкий простір собою.
Повторяючися, змінилися незамітно в красу. І вона поривала. Не голосною перемагаючою силою, лише самою ніжністю й м’якістю. Перемагала, приманюючи звучними барвами, а чуття віддавалися їй, потопаючи в ній без жалю...
Максим Рильський у 1934 році написав вірш «Шопен», де є такі рядки:
...Пане Фредеріку,
Я знаю, що ні вітру, ні саней,
Ані коня немає в вашім вальсі,
Що все це – тільки вигадка моя
Проте… Нехай вам Польща, чи Жорж Занд
Коханки дві, однаково жорстокі! –
Навіяли той ніжний вихор звуків, –
Ну й що ж по тому? А сьогодні я
Люблю свій сон і вас люблю за нього,
Примхливий худорлявий музиканте…
Звичайно, найбільше про Шопена – у польських поетів. У вірші Ярослава Івашкевича він, знесилений хворобою, опускає руки, подібні до лебедів, на клавіші, як Боян зі «Слова про Ігорів похід». Нерідко виконання Шопена асоціюється з ностальгією. Так, у вірші Владислава Бронєвського «Мазурка Шопена» божественні звуки лунають на єрусалимській вуличці. І в перший день осені концерт розпочався з «Мазурки, оп. 17, № 4». Далі був оспіваний Ольгою Кобилянською «Фантазія-експромт». Прозвучали три ноктюрни та етюд. Звісно, неможливо описати звичайними словами ані майстерне виконання, ані сильне враження від нього. Тільки рядками Яна Твардовського: «Все – музика Шопена, якого сам Бог слуха...»
Шопен повертає нас до того, що колись було в нашому житті: до рідних місць, образів природи, що вразили свого часу, почуттів, слід яких залишився в пам’яті. Піаністка виконала також «Елегію» Рахманінова, додавши, що саме цей твір найбільш глибоко передає її почуття, викликані розлукою з домом. Після революції 1917 року Рахманінов з родиною назавжди залишив батьківщину. До речі, у Києві є вулиця його імені. Вулиці Шопена існують в кількох українських містах.
Так само, як і вулиці Моцарта й Ліста. Іларія Шевчук-Шнайдер звернулася також до творчості цих композиторів. Виконання двох фантазій Моцарта й «Кампанелли» Ліста вповні розкрило перед слухачами надзвичайне обдарування піаністки. Виступ закінчився Шопеном, якого можна слухати безкінечно, уявляючи живі картини, наприклад, як у вірші Владислава Шленґеля:
...І кришки безмовні роялі
відкрили по всьому місту…
Здіймаються мов за наказом
безсилі, журливі, важезні,
й ширяє із сотні роялів
шопенівський дух в полонезі…
(повний переклад вірша українською https://posestry.eu/zhurnal/no-17/statya/vikno-na-toy-bik). Але цей вечір закільцювався мазуркою, після якої розчулені слухачі мали змогу поспілкуватися за бокалом вина з піаністкою та між собою.
