Посестри. Часопис №17 / Вікно на той бік

ВІКНО НА ТОЙ БІК

 

На той бік віконце в мене,
зухвале єврейське віконце
на парк Крашінського файний,
де листя в дощі та сонці…
Під вечір сіро-бузковий
гілля застигає в поклоні –
зглядають арійські дерева
в єврейське моє завіконня…
Мені ж із вікна визирати
не можна тепер далебі,
єврейські кроти… хробаччя…
лишатися мусять сліпі.
Ховаються хай у норах
в роботі своїй довіку,
нема чого їм дивитись,
не треба єврейських вікон…
А я… коли ніч надходить,
щоб знищити все й затерти,
в пітьмі тулюсь до віконця,
дивлюсь… пожадливо й вперто…
Краду я принишклу Варшаву,
далекі зірки та гомін,
будинків начерки й вулиць,
і зранених веж відломи…
Краду я Ратуші абрис,
іще над театром зависнути
дозволить Вахмістр-місяченько
такому контрабандистові…
Встромляються жадібні очі,
як леза в плоть ночі сяйнисто,
в варшавський вечір безмовний,
в моє затемнене місто…
Коли ж я маю запаси
на завтра, а може, й більше
магічно здіймаю руки,
прощаюсь із містом принишклим…
заплющую в шепоті очі 
– Варшаво моя, відгукнися…

 

І кришки безмовні роялі 
відкрили по всьому місту…
Здіймаються мов за наказом
безсилі, журливі, важезні,
й ширяє із сотні роялів
шопенівський дух в полонезі…
І кличуть мене клавікорди
у тиші стражденній щосили,
і містом лунають акорди
з-під клавіш мертвотно-білих…
Кінець… опускаю руки…
Зника полонез Шопена…
Погано це, що насправді
На той бік віконце в мене…

Переклад зроблено в рамках проєкту Фундації Бенте Каган «Незакінчені життя» UA | Unfinished Lives