Посестри. Часопис №23 / над містом

горбики з глини. обабіч спалена картопля,
як чорна, викинута банкнота. може побачу звідти
відблиски островів і земель, серед яких
кожен впізнає свої, хоча, як ти говорила,
ми не завжди зможемо. від цього часу
в мене погіршився зір, і я бачу хіба
тіні яскравих місць – виписки 
з антології жалю та мовчання, до якої
ми не потрапимо ніколи. я ще пам’ятаю цей шум,
коли вимикали телевізори, а сонце,
наче невідома комаха, тікало за пагорби
й далі, але тоді я про це не думав

 

з книжки «моя», 2008 рік