Посестри. Часопис №228 / «І коли ніч допливе до краю берега снів...»

І коли ніч допливе до краю берега снів

Коли дерево що росте на схилі корінням відчує холод снігів

Коли втома спаде з плеча й розповзеться глиною вздовж доріг

Коли небо хмарами коли море хвилями

 

тоді розпочнеться цей вірш

 

А поки його немає

поки слова над землею літають

поки речення чекають

поки губляться розділові

поки губляться голосні

поки губиться людина як губляться сни у дитини

 

де той світ великий в якому не страшно загубитись

де те поле в якому лежать недописані книжки

де живуть казки

і ходять фантастичні звірі з переказів та легенд

 

Поки слова мовчать – у вирій летять птахи

Поки мовчить ріка – білі коні чекають весни

Поки джерело дивиться в небеса –

полем біжать до моста останні слова й голоси