Посестри. Часопис №134 / Перший лист, який до мене прийшов з Європи

                                                          New-York, United States of America

                                                         10 квітня 1853

 

Перший лист, що до мене прийшов з Європи,

Пані, був власне від Тебе, бо сам я пишу на міру,

Як хтось у великій самотності, що, буває, від туги

Грає сам собі нерозівчену музику, ностальгує,

І воно йому замість товариства слугує.

Мені довелося рвонути через весь Океан,

Не тому, що я шукав тієї Америки, але

Радше щоб мене не було – там... О! повір мені, Пані,

Що не варто шукати могили іграшці голій

Навпроти глобуса, у тіні його півколі.

 

І... поки що, поки що я скористав хіба лише з того,

Що дає двомісячна подорож комусь такому, як я,

Через ці території, просторіні воістину страхітливі,

Страхітливі, кажу я, для тих хто долав цю дорогу в спосіб

Відповідний для осіб мого кола, принаймні досі.

 

Були дні голоду, спраги, були дні болю і шалу,

Люті дні моровиці, коли невинні дітиконали

Для молока матерів, що зіпсулося ще у грудях.

Я також бачив кораблів чимало розтрощених

І обличчя матросів, які сумнівалися в нашому.

Я бачив бундючність людську, як ніколи досі!

Але – без брехні, але – у правді оголеній,

Але – я бачив людей, хай і вкрай пустих, незарадних,

Але – я бачив наївність-мізерності щирої

Без декору чеснотами, мудрістю, вірою.

Хто на цьому лушпинні й кому сподобився дати

Трохи кращого хліба скибку чи «як твої справи»,

Або дійсно кусник хлібини чи «як твої справи».

Воістину, має сенс утекти від третини світу,

Щоб зробити собі приємність отаким раритетом!

 

Якщо Тобі, Пані, приємно хоч іноді писати,

То – будь ласка, мені ще ніхто іноді не писав,

Опріч декількох слів, які я маю від Тебе.

 

Будь ласкава, пиши мені про свого брата й про себе,

Про всі ті справи і речі, які для тебе найближчі,

Про дрібніші справи і речі – або й всілякі дрібниці,

Що лиш Тобі подобається, – все мені буде добрим,

Хоч про що би Ти не писала, Пані, – Ти надзвичайно добра –

А плід же завжди такий, як і дерево того плоду.

 

Щодо мене, то справа в іншому, я існую

В цьому світі наче в ідеальній трупі в театрі,

Акторза межами штату– і якщо хтось коли-небудь

Захворіє, то для мене звільниться місце,

От і добре, – чи якщо запізниться чийсь коханець,

Або якщо привид невчасно розвіє волосся,

Або якщо блискавка раптом у перехожого вдарить...

Все це разом – моя спеціалізаія в драмі!

Це кумедні історії... для гостей, цвяшки в програмі.

І – навіть не думай, Пані, що я писатиму жовчю,

О! ні... я просто шкодую, що, цілком вірогідно,

У мене не буде навіть простої могили,

Бо я колись попросив про це своїх друзів.

Та що ж? – що ж, коли я відчував нестачу на світі

У словах...? Я всього у своєму житті дожидав доти

Доки серце не розірвалося, як зіпсутий орган.

І те саме – хто зна?.. – і з моєю могилою буде...

 

*

О! Боже... Ти котрий Є, єдиний , – Боже,

Я також є...

...хоч я є через Тебе. 

 

*

А ви? О! мої ви недруги з ворогами,

Які, починаючи від повноти мого серця

Аж до кожної із піщин під моїми ногами...

Ви забрали у мене все, примовляючи: «Він не чує,

Він не знає – він не бачить – він не знає...» Але кажу вам

з висоти руїни самого себе тільки одне-єдине ,

що із серця глибин я хотів би благословити –

Я хотів би... це все, що я можу... ну а решту можу не я,

адже я закінчуюсь там, де й моя спроможність.