Посестри. Часопис №163 / Мій посмертний твір

Мій твір посмертний: труна що розмовляє

Вірш що упирем є й на труну сідає

 

Лице вірша: віспяне й синє обличчя місяця

Мій вірш: в труні трухлявій Божа блискавиця

 

Це я: труп що ходить й ростуть в нього коси

Бо є труни спраглі у небо крик вони підносять

 

Бо хоч нема в мене надії вірш має надію

Бо це труна що мовить з неї порох віє

 

І в тілі поховальнім що серед трун блудить

Мій вірш: труна відкрита хай Бог її судить

 

Бо ніхто не сподівається а вірш сподівається

І в тіло що померло іще одягається

 

І місяцеві уста в труні моїй відкриває

А там трухлість кожен зуб жить хоче й вмирає

 

А там око слізливе кожна сльоза всихає

Легені лускають а вірш дихає-зітхає

 

Тож тіло моє носить хоч тіло й спадає

Мій твір посмертний: вірш – труп що розмовляє