Посестри. Часопис №227 / Всередині

Холодно, холодненько,
а ми тут собі побігаємо у снах.
Поглянь туди, Єлено,
у вікно (fereastră),
на це маленьке небо,
на гілку (ramură).
За нами і перед нами відчиняється час.
Тихо, тихесенько.
Тільки п’ять років у камері,
бо нічого не знайшли.
Так розпорядився, скажімо це вголос подумки,
Чаушеску.
Коли ми вийдемо,
обіймемо твою кору, дерево,
п’яні від повітря.
Коліна, стовбури, мох, мурах.
Суничні рови, малинові хащі.
Назривали, натягали,
наїлися, наспалися.
Земля тверда, тепла,
а ми босоніж,
залишимося там, Єлено,
на друге життя.