Посестри. Часопис №227 / Пошуки

Що більше я сюди зазираю,

то відчутніше тебе немає.

У шухлядах сплять листи і світлини,

і неспішний годинник.

Тільки тебе тут немає,

що більше я сюди зазираю.

Прилітають пташки, яких ти запрошувала,

мов поцілунки неба.

Дихала в темніші дні кава,

Букове листя пахло.

До вази зазираю,

але тут його немає.

Вже матіола не квітне,

і в шафах інакше пахне.

Що більше я сюди зазираю,

то відчутніше тебе немає.