Посестри. Часопис №224 / Дмитро Стус: Культура, яка хоче мати перспективу й розвиватися, неуникненно має стати міською, урбаністичною

Від моменту нашого знайомства з Дмитром Стусом на початку 2000-х я спостерігаю за тим, як він практикує різні способи зробити творчу спадщину поета, перекладача й дисидента Василя Стуса справді виразною в горизонтах ХХІ століття. Тут ідеться про розмаїття підходів, де підготовка і видання книжок та ініціативи круглих столів сусідять із мультимедійними мистецькими вечорами й розвитком порталу СтусЦентру, який сьогодні виконує роль віртуального музею.  

Навесні 2026 року був презентований перший том повного зібрання творів Василя Стуса – «Стус Василь. Повне зібрання творів. Том 1. Рання поезія» (Київ: Смолоскип, 2025). Проєктом 15-томного видання опікуються Громадська Спілка «СтусЦентр», кафедра літературознавства імені Володимира Моренця Національного університету «Києво-Могилянська академія» та видавництво «Смолоскип» за підтримки Благодійного фонду «МХП-Громаді».

Повне зібрання творів є класичним способом представити всі річища творчості Василя Стуса. Водночас нині сприйняття подібних багатотомних видань відрізняється від притаманного часам культури книгодруку. Тож поруч із усвідомленням того, що перший том проєкту вийшов на тринадцятому році російсько-української війни, хотілося б не втрачати здатність помічати ширші контексти – не на рівні значень, а на рівні смислів.  

Про це говоримо з Дмитром Стусом – із нагоди виходу першого тому повного зібрання творів Василя Стуса, в якому представлено його ранню поезію 1955–65 років.

Юлія Ємець-Доброносова: Ти датуєш 2024-м роком початок роботи над нинішнім проєктом 15-томного видання. У 2022–23 рр, завдяки гранту Староміського дому культури, наданого СтусЦентру, було оцифровано частину творчого архіву Василя Стуса та описано 26 000 сканів. Яким чином створення цифрового архіву вплинуло на оформлення ідеї багатотомного видання – і як нинішній проєкт пов’язаний із попередніми спробами видання багатотомних зібрань творів, реалізованими у 1990-ті та 2000-ні?  

Дмитро Стус: Так склалося, що я за освітою не лише філолог (учився в КПІ), а за світобаченням – радше науковець, який любить і поважає технології та не знає, що таке «духовність». Принаймні в тому значенні, як це слово звикли вживати у нас. Починаючи з другого тому найпершого видання, все зроблене і напрацьоване зберігалося у мене «в цифрі». Це, вважай, із 1993–94 років. На дискетах, на дисках, зараз «у хмарі». Звісно, ніколи не було необхідної кількості рук для систематизації, не було людей, але зберігався архів, де накопичилося безліч інформації. Паралельно відбувалося системне оцифрування архіву, звісно, в 1990–2000-х ми робили ксерокопії. Так само оцифровано величезний масив інформації, зібраної мною, коли я писав книжку «Василь Стус: життя як творчість». Теж не було кому систематизувати, але ж матеріали збереглися.

Наприкінці 2000-х із компанією fex.ua вдалося модернізувати цифровий архів і зберегти його навіть тоді, коли під надуманими приводами з компанії винесли всі сервери і повернули їх у напізруйнованому стані. Бібліотеку української класики 1576.ua  відновити не вдалося, але архів Василя Стуса зберігся, хоча вандали, які виконували чиєсь замовлення, і тут постарались… Так чи так, а з часу виникнення fex.net я маю можливість працювати віддалено з оцифрованими рукописами Василя Стуса і даю доступ через ГС «СтусЦентр» окремим дослідникам, до тих чи тих об’єктів татової спадщини. Так, за останні 15 років на роботу зі спадщиною я майже ніколи не мав найменших бюджетів, але технологічність зберігання забезпечувала сталий розвиток. Нехай і дуже повільний, нехай наукова робота велася на громадських засадах, але в Україні все вартісне в культурі так робиться. Тож коли ми з Маргаритою Єгорченко і Галиною Почверук почали працювати над виданням «Повного зібрання творів» Василя Стуса, завдяки подвижницькій діяльності Наталі Гуменюк і кількадесятилітній підтримці Юріса Піскового ми мали змогу працювати зі всім обсягом Стусової спадщини.

Юл. Єм.-Д.: В Україні щороку виходять книжки, що презентують окремі річища творчої спадщини Василя Стуса. В чому сьогодні смисл видавати повне зібрання його творів?

Д. С.: Наявність чи відсутність повних корпусів класики – то обов’язкова програма з вивчення постаті, що належить до національного гуманітарного канону. Звісно, це стосується не лише літераторів, але й художників, композиторів, філософів. Бо лише максимально повний архів напрацьованого, звісно, зі всіма листами, коментарями, закидами, оббріхуваннями, спогадами, дає можливість говорити про масштаб творчої особистості, незалежно від сприятливих/несприятливих біографічних умов для реалізації. От формуванням цього архіву я все життя й займаюся. Це моє хобі, яке досі не стало професією лише тому, що з цього в умовах України не можна жити. І, звісно ж, кожна національна культура може спиратися лише на той гуманітарний  фундамент, який у такий спосіб опрацьовано. Це, якщо хочеш, лакмусовий папірець її стану, її розвитку.

Юл. Єм.-Д.: Як склалася команда, що готує повне зібрання, і в чому особливості її роботи?

Д. С.: Маргарита Єгорченко – провідна і найглибша в Україні фахівчиня зі спадщини Василя Стуса. Галина Почверук – дуже глибоко знає проблематику шістдесятництва, добра текстологиня, і стає однією з провідних науковиць, які спеціалізуються на творчості Василя Стуса. Наталя Гуменюк – берегиня архіву, зараз із нею працюємо над створенням бази даних моєї частини архіву, у співробітництві з Дослідницьким центром східноєвропейських студій Бременського університету. Всіх інших залучаємо ситуативно. Нині відбувається величезна робота з текстологічного перепрочитання виданих творів, залучення нових матеріалів і значного розширення контекстної бази на рівні приміток. Це дозволить ввести в науковий обіг великий масив нової і давно забутої, бо друкованої в невідомих сьогодні більшості науковців джерелах, контекстної та біографічної інформації, пов’язаної з життям і творчим доробком поета Василя Стуса.

Юл. Єм.-Д.: Композиція першого тому, в якому представлена рання поезія, традиційна: вступні статті, твори, примітки, багатий візуальний матеріал. Водночас у книжці є розділ із іншими редакціями віршів, це дозволяє читачам самим переконструювати структуру книжки. Як народилася ідея подавати інші варіанти віршів – і чи буде так і в наступних томах?

Д. С.: Це класична схема наукового чи академічного видання: до академічного ми всі ще не доросли, а науковий рівень намагатимемося тримати. Тут значну роль відіграє бюджет, у тому числі й на відрядження, наукових консультантів, наукові конференції. Цю схему дуже підважив постмодерн, але якщо для Умберто Еко цей напрям був грою на давній і усталеній традиції, то в наших умовах він просто формував зовнішню картинку, яка в багатьох випадках не мала жодного відношення до явища, яке заміщала собою. Така собі вакханалія незнання з розумною міною на обличчі.

Юл. Єм.-Д.: Що буде в найближчих томах повного зібрання?

Д. С.: У другому томі будуть вірші, писані від 4 вересня 1965 року до грудня 1970-го, тобто до вбивства Алли Горської, а також збірка «Зимові дерева». В третьому – «Веселий цвинтар», вірші, датовані від грудня 1970-го до арешту в січні 1972-го, і всі незавершені твори, які вдалося відшукати. Буде, очевидно, й розділ із умовною поки назвою «Поетичні фрази» Василя Стуса, що дозволять глибше зрозуміти особливості його творчого процесу. Четвертий том – збірка «Час творчості» (1972), п’ятий-шостий – «Палімпсести». Таким чином, у перших шести томах буде повністю представлена вся поетична спадщина Василя Стуса. Якщо все буде «ок» із фінансуванням, то другий том вийде ще цього року, 2027-го – третій і четвертий, 2028-го – п’ятий та шостий.

Юл. Єм.-Д.: Повернімося до змісту першого тому. Вірші у ньому подані за періодами: донецький (середина 1950-х –1959 роки), кіровоградський (серпень – жовтень 1959 року), армійський (жовтень 1960-го – листопад 1961 року), горлівсько-донецький (грудень 1961-го – жовтень 1963 року) і ранньо-київський (листопад 1963-го – серпень 1965 року). Чим зумовлений такий підхід?

Д. С.: Це етапи розвитку поета Василя Стуса. З різних причин, передусім через брак часу, коштів і фахівців, у виданні 1990-х («Твори» в 6 томах і 9 книгах) ми з Михайлиною Коцюбинською не лише не мали автографів ранніх віршів, а й не знали багатьох нюансів сталінського, студентського, кіровоградського і наступних періодів. Відомими були переважно вірші, які поет відібрав до концептуальних збірок «Круговерть», «Зимові дерева», «Веселий цвинтар». У першому томі ми подали самвидавчу збірку «ДЕЛО №…», яка є знаковою для Василя Стуса і в якій зібрані найважливіші вірші раннього періоду, тобто донбаського та армійського, до середини 1963 року. Мушу визнати, що вірші, які ми знайшли й опублікували в першому томі, цілковито переконують: по-перше, Василь Стус приїхав до Києва уже достатньо сформованим етично й естетично поетом, а, по-друге, на Донбасі активно відбувалися ті  ж процеси десталінізації, що й у Києві. Просто цим ніхто не цікавився.

Юл. Єм.-Д.: На одній із перших київських презентацій видання ти сказав, що рання поезія Василя Стуса є поезією міською. Чому важливо усвідомлювати вкоріненість його віршів в урбаністичну культуру, ба більше – в урбаністичну стихію?

Д. С.: Бачиш, кшталтування культури, й передусім поезії, а також соціального, наукового й технологічного поступу відбувається саме в місті. Етнографія й народно-пісенна культура – це прекрасно, але висока культура та наука, світовий поступ – це все явища, характерні передусім для міської культури. Починаючи з ХІХ століття перетікання людей із села в міста набуло незворотного характеру настільки, що наприкінці ХХ століття кількість мешканців міст на планеті Земля вперше перевищила кількість сільського населення. Місто – це кращі умови життя, жорсткіша естетика, конкуренція і, головне – поступ і перспектива. Культура, яка хоче мати перспективу й розвиватися, неуникненно має стати міською, урбаністичною.

Юл. Єм.-Д.: Коли читала твори, написані поетом у віці 17–27 років, помітила виразність донецького і київського річищ. Майже половина мого життя пройшла на межі Донеччини й Харківщини, тож мені особливо близькі тексти, які Василь Стус створив у степовому краї, на нашій із ним спільній малій батьківщині. Але його сприйняття Києва початку 1960-х мені також відгукується, хоча Київ відтоді змінювався неодноразово. У чому полягає відмінність між донецьким та київським річищами в ранній поезії Василя Стуса?

Д. С.: Тут двома словами не скажеш. Але якщо коротко, то донецький період – оптимістичніший, романтичніший і, звісно, тут більше «робітні», тобто дуже багато виростання та вироблення власної естетики і власної поетичної мови. Там більше пошуків формальних і змістових: як в українських умовах випрацювати мову поезії ХХ століття, максимально змістову й небагатослівну, з етнографічної і публіцистичної стихій, властивих добі романтики? Натомість київський період, особливо після вересня 1965-го – це сутінки, абсурд і виростання до поліфонії «палімпсестів», у яких концентрований і завжди конкретний зміст вписаний у впізнаваний традиційний національний звукопис, що дозволяє відчувати текст, часто навіть не усвідомлюючи його змісту.

Юл. Єм.-Д.: Частина віршів Василя Стуса 1955–65-х років у першому томі опубліковані вперше. Чи були якісь із них тими, що особливо вразили тебе або когось із команди проєкту? Можливо, щось ви все-таки вирішили відкинути й не публікувати?

Д. С.: Принципова позиція видавця Ростислава Семківа і упорядників – публікувати все. Формат видання зобов’язує, для масового читача існують численні книги вибраного. А вразило… Мене, не як сина, а як науковця, мабуть, неможливо вразити, бо я абсолютну більшість творів знав і чимало виклав на сайті СтусЦентру. А вразила справді – неймовірна вимогливість до себе, працездатність, і незбагненне усвідомлення якості своїх творів. І ще – вразила кількість неймовірно цікавих людей і місць Донбасу, що в абсолютній більшості зникли: і на рівні рукописів, і на рівні знакових місць чи будівель. І це дуже сприкрює.

Юл. Єм.-Д.: Читання творів Василя Стуса передбачає наявність особливого типу уваги, якій нерідко немає місця в наші дні, а ще певні уміння, які нині ризикуємо втратити. Думаю, тут може йтися про усвідомленість. Які здатності допомагає не втратити, а може, й відновлювати, читання його ранньої поезії?

Д. С.: Усесвітньо відомий славіст Жорж Ніва, який після початку повномасштабної агресії вивчив українську лише для того, щоб читати і перекласти Василя Стуса, відзначив: Стус вимагає численних перечитувань. Так само численних перечитувань і широкого контексту вимагає його рання поезія. І то контексту всякого – культурологічного, мікроісторичного, філософського, літературного, емоційного тощо. Стусова поезія, вже навіть рання, вся народжувалася з конкретних життєвих ситуацій, які, огранені мистецьким умінням поета, стали віршами. І ще, ти правильно кажеш про вміння читати і вміння збагнути. Тут багато що залежить від читача: чого останній хоче від твору чи книги. Василь Стус, утім, як і Тарас Шевченко, виростають на морально-етичній доктрині Святого письма, відповідно до заповідей якого зберігають правду матері (землі, роду)  попри правди (вигоди) світу, який постійно спокушає на прості шляхи і прості рішення. Але ці люди йшли «неправильними» шляхами, відмовляючись від досягнень, про які мріють мільйони. І у своїх роздумах, картинах, віршах вони залишають нам досвід: як стати собою, як бути людиною, як жити на повні груди. Комусь вони видаються страдниками, але по-своєму вони щасливі люди, адже відбулися. Відбулися саме як люди, поети. Справді, розуміння цих наріжних ідей сьогодні бракує. Але один раз про це можна проговорити в інтерв’ю, не сподіваючись, звісно, що цю думку почують… Простіше: сталінський (донецький) етап – це про ставання людини на шлях. Про впевненість, що тобі, людині, яка сповідує ідеали добра, теж усе під силу.

Юл. Єм.-Д.: Для мене особисто твори у першому томі повного зібрання Василя Стуса є драмою дорослішання. Вони – немовби мозаїки, що складаються з віршів. Читаєш їх і згадуєш пропедевтику, у значенні вступу до чогось складнішого, що, власне, і дає можливість рухатися далі, торувати певний шлях у сприйнятті образів. І водночас вони залишаються самоцінними. Я ніби отримала можливість дорослішати разом зі Стусом. Наскільки дорослими маємо бути нині для сприйняття його ранніх творів?    

Д. С.: Певен, що за всіх обставин краще зберігати в собі дитяче сприйняття і широко відкриті до світу очі. Без озлобленості, скверни, заздрості й ненависті. А дорослість – якщо й повинна бути, то має виявляти себе в терпимості до Іншого: світ різний, люди різні. Треба вчитись розуміти, а не засуджувати й виносити вироки, як робили Стусові прокурори та судді.